Військове керівництво громади постійно наголошує, що ховатися в укриття під час сигналів тривоги — розумне рішення, що збереже життя в разі ворожої атаки. Тим паче, що цього тижня спостерігаємо в новинах невтішні повідомлення, як агресор скидає авіаційні бомби та атакує ракетами мирних жителів Житомирщини.

В одній із місцевих груп у Фейсбуку містянки започаткували дискусію: чи щоразу під час тривоги вони ховаються в укриттях з дітьми чи залишаються вдома. «Цікаво, як ви убезпечуєте своїх дітей? Чи завжди, жертвуючи їхнім комфортом, забираєте їх в укриття, чи перечікуєте тривогу в помешканні?» — запитала одна з мешканок міста, сподіваючись почути пораду, як забезпечити спокій собі і дітям під час повітряної тривоги. Далі пропонуємо коментарі-відповіді.

«Я спочатку щоразу хватала малих (2 роки і 4 місяці) і тягнула їх у холодний підвал нашого приватного будинку. Іноді сигнал тривоги застає моїх дітей сплячими в ліжку — тоді на свій ризик залишаю їх вдома, стою над ними і молюся».

«Коли моя сім’я за укриття мала місце між несучими стінами біля ліфту, то сусіди посміювалися з нас, бігли в підвал. Сьогодні в підвал не спускається ніхто або 1-2 сім’ї...»

«Щоб діти не чули тривожної сирени і не бачили війни, я вивезла їх за кордон,а сама повернулася в Україну, бо в мене є чим тут займатися. Якби мені не було до кого їх везти, то я була б із ними і кинула всі справи».

«Ми живемо в приватному будинку, підвалу в нас немає, а бігти кудись далеко, на свій ризик, страшно. Із вірою в Бога залишаємося в будинку».

«Місця між двома несучими стінами, кажуть, є найнадійнішими. Натомість підвали, якщо то не бомбосховище, — небезпечні. Ніхто не знає, що його чекає, звідки й коли прилетить. Вдома сидіти весь час неможливо, та й в будинку немає ніякої гарантії безпеки».

«Живемо в будинку з підвалом, але цей варіант не вважаємо безпечним, тому не розглядаємо, хоча певні умови там підготували. Залишаємося в будинку, як діяти далі — не знаю».

«Я вже побувала в зоні бойових дій у 2015 році. Знаю, як себе поводити під час обстрілів. Кожна сирена не означає, що на місто летить винищувач, це означає, що радар зафіксував рух із ворожої сторони. У нашому будинку підвалу немає, а поки добіжимо в найближчий, то вже пізно буде ховатися. У мене старша дитина часто хворіє на ГРВІ, менша дитина — півроку як після нейрохірургічної операції, захворіти їй зовсім небажано. Плюс я вагітна, через місяць народжувати. Це все дуже незручно нам, але я слідкую за новинами в області, не панікую раніше потрібного. Виїжджати звідси не збираємося, тут наш дім».

«Живемо в приватному будинку, підвал маленький. Відкрили, провітрили, але якщо завалить — жива пастка, тому залишаємося вдома. Віримо в Бога. Тільки молитва і віра».

«Ми собі в оселі вибрали найнадійнішу кімнату і сидимо в ній. Підвалу немає. Сподіваємося, що минеться».

«Моєму сину — 19 років, у нього ДЦП. Живемо на другому поверсі, підвалу в домі немає. Часом сидимо в коридорі, іноді — у ванній, а коли просто в кімнаті — на все воля Божа».

«Ми в підвал постягували всі матраци (добре, що не встигли викинути), ковдри, пледи. Стіни пообкладали пінопластом, щоб не дуло. Кожному зробили своє спальне місце. Занесли обігрівач, тому не холодно. Ховаємося при кожній тривозі. Дітям так спокійніше. Не знаю, як краще, але зробили для себе такий вибір».

«На мою думку, краще 20 разів спуститися, ніж один раз жаліти. Звичайно це непросто, коли сірена подекілька разів лунає на день. У нас народ безстрашний, думає, що пронесе. Я дивилася сюжет, де обстрілювали Харків — вижили ті, хто був у сховищі. Бачите, що коїться з нашою областю, тож замисліться!»

«Займаюся побутовими справами, як і до сирени... Спочатку було страшніше. Сусіди один одному стукали в двері, одна сусідка бігла в підвал із порожнім відром. А назад, після відбою, йшла з повним відром картоплі... Отже, деякі люди суміщають приємне з корисним».

Вище — відгуки людей, натомість спеціалісти все ж радять перебувати під час тривоги в надійних укриттях. У місті, до речі, за час війни деякі з них підготували краще.

Підготувала Юлія КЛИМЧУК