Як і кожне місто з майже тисячолітньою історією, Новоград-Волинський огорнутий цілою низкою таємничих міфів та легенд про підземелля.
Що насправді нам достовірно про них відомо? Насамперед, із чого складається ретропідземелля міста? Це — колишні підвали, льохи (пивниці) та тунелі.
Отже, про що йдеться.
Підвал — приміщення під першим поверхом будинку нижче рівня землі, заглиблене або напівзаглиблене в землю, призначене для зберігання запасів продуктів, товарів тощо.
Льох (також пивниця, погріб) — заглиблена у землю споруда (сховище) для зберігання харчових продуктів. Може бути розміщена окремо або під житловим будинком, господарською будівлею.
Тунель — горизонтальна або похила підземна споруда, яка має два виходи на поверхню.
До цього, мабуть, треба додати такі специфічні споруди, як льодовні та винниці. Крім того, це залишки різних заглиблених у землю оборонних споруд.
У Новограді-Волинському маємо повний набір усього вищенаведеного. Основну частину «легендарних» звягельських підземель складають саме колишні підвали та льохи.
Із найбільш відомих — це підвали колишньої ратуші, частково збережені, але недоступні. Також пивниці на терені замку, одна з яких була двокамерною і мала підземний колодязь. Чи, наприклад, розкритий при ремонті теплотраси по вул.Соборності, 2, підвал булочної Вертміллера. Найбільш збережені, капітальні, мають форму галерей (зі склепінним завершенням) і обкладені цеглою в «ялинку». Часто-густо — місцевої цегельні Лондона і мають відповідне маркування «Лондон». Нащадок власника цегельні до від’їзду у США був директором музичної школи №2.
На початку вул.Шевченка, до пожежі 1919 р., будинки стояли ближче до осьової лінії вулиці, звідки і чисельні провалля на її тротуарах.
Тунелів відомо три. Два ходи сполучення вели із замку до ратуші і костелу. Третій — т.зв. «господарчий хід Мармера» — частково автор бачив особисто. На початку 80-х років будинок по вул.Шевченка, 10, дав тріщину. Мешканці були тимчасово відселені, дім стягнутий металевими стяжками. Це сталось саме через те, що дім був збудований частково саме на підвалах колишнього будинку Мармера і «ходу». А при проведенні ремонтних робіт була розкрита розвилка того «ходу».
Цим «ходом» сполучались будинки Мармера по вул.Шевченка та Героїв Майдану та заводик з виробництва оцту (згодом — газованої води) у дворі будинку Мармера по
вул.Шевченка. Він мав вражаючі розміри, адже використовувався не тільки як хід сполучення, але і як складське приміщення. У будівлі на вул.Героїв Майдану розташовувався магазин рейнських вин Д.Мармера. Так що не виключено, що частина ходу була винницею.
Міф про «триповерховий» ДОС» із ходом сполучення через річку — усталений, але таки міф. Мова йде про двоповерховий заглиблений командний пункт укріпрайону по вул.Богуна. Походження міфу пов’язане з наявністю у машинному відсіку пункту на нижньому поверсі закиданого камінням колодязя зі скобами, які ведуть униз.
Щодо провалля по вул.Соборності на вході до Скверу Слави, то у автора це особливого здивування не викликало. Скоріше здивувало, що кістки похованого там (за документами) німця не виплили на поверхню. Вся справа — в гідрогеології.
Колись із багенця під старим Преображенським цвинтарем (район медичного коледжу по вул.Мамайчука) через Сінну площу (нині Сквер Слави) тік, так званий, Казенний струмок. Але автор у 60-ті роки застав уже стічну канаву по непарній стороні вул. Замкової. Зараз він тече під землею і виходить на поверхню на вул.Медовій.
Отож, аварії на колекторі з розливом та зміна гідрологічного режиму струмка і призвели до підмиву могили. Що і спричинило провалля. Єдине незрозуміло: де саме був той німець похований — в окопі чи бліндажі.
Так що, поки нічого загадкового у наших підземеллях немає. А туристичну привабливість має тільки заглиблений командний пункт укріпрайону (ЗКП УРу).
Щодо розвитку туризму, то треба орієнтуватися на відгуки в соцмережах. На першому плані стоїть нерозвинена туристична інфраструктура: питання щодо проживання та харчування. Тобто, якість, вартість та доступність. Але ці питання, в першу чергу, — до підприємців.
Звісно, потребують розвитку туристично привабливі об’єкти, такі як замок та збереження зони охоронного ландшафту двох пам’яток — долини Случі «від мосту до мосту». В замку потрібно відновлювати критий бойовий хід по верху куртини і міняти завершення бастеї на рідне — шатрове, а також відкривати рів.
Це потребує значних коштів, яких у міському бюджеті немає.
На жаль, єдиний можливий вихід тільки один, і щодо ЗКП УРу, і щодо замку. Але в будь-якому разі знову потрібно вкладати кошти у виготовлення науково-проектної документації. У Рівному ризикнули, вклали кошти, грамотно оформили заявки і виграли два європейських гранти.
Крім цього, потрібно припинити злочинну практику забудови заплави в нижній частині вул.Богуна. На що кошти якраз не треба. А вже побудоване — закрити зеленими насадженнями.
Безумовно, треба продовжувати європейську практику ознакування місць. Перший досвід із пам’ятним знаком на шпацері замку місто вже має. Щодо собору. Автор особисто чув скарги туристів на те, що жодної інформації стосовно замку на замчищі немає.
Це вже не кажучи про те, що після огляду найбільш цікавої автентичної частини (яку ще остаточно не закопали), доводиться витирати ноги.
Звісно, нагально треба позбутись вживання слова «реконструкція». Бо знову почалось… Будівля Меморіального музею Лесі Українки є пам’яткою національного значення. Як і замок, — пам’ятка архітектури місцевого значення. Тож, мова може йти лише про ремонтно-реставраційні роботи. Також, мабуть, треба думати не за комерційний паркінг на місці колишнього консервного заводу, а про створення паркової зони «від мосту до мосту». Що також підвищить туристично-рекреаційний потенціал міста.
Чомусь досі ще не зрозуміло, які «сюрпризи» закладені в проекті історико-архітектурного опорного плану міста. Адже, за чинним законодавством, місячний термін, протягом якого (з дня отримання) він повинен бути презентований і проведені громадські слухання, вже сплив. Яку ж «таємницю» він може приховувати, чому головний архітектор «інтригує»? Чи просто демонструє свій правовий нігілізм? А це, між іншим, — документ Генплану міста.
Головне — щоб було справжнє бажання щось зробити для міста. І щоб воно не перетворилося на імітацію дій. І тоді діти та онуки зможуть самі прийти у музей ЗКП УРу і побачити на власні очі, що було і як є насправді.