У Суслах вшанували пам’ять польських солдатів, які століття тому боролися з російськими загарбниками
Із нагоди 103-ї річниці загибелі польських солдатів, односельці, учні Суслівського ліцею, на чолі з учителькою польської мови Юлією Вовк, вшанували пам’ять загиблих відвідуванням пам’ятників у селі Сусли.
Щорічне вшанування пам’яті полеглих солдатів надзвичайно важливе, щоб поринути в історичні наративи, віднайти коріння та охопити сучасність. Це проводить нас крізь актуальні історико-фундаментальні моменти, які не можна забувати.
Історія бере початок із того, що одного разу приїхав до села Сусли Губерт Камп, польський художник, який намалював картини для нашого костелу. Він є одним із тих, хто зробив величезний внесок до скарбниці сільських пам’яток.
У подальшому багато історичних документів він накопичив у Варшаві, зокрема, знайшов матеріали про бій польських солдатів 27 червня 1920 року під Звягелем — у період, коли поляки боролися за свободу України та Польщі проти російського загарбника. Тут загинули шістдесят два польських солдати, усі вони були порубані чи розстріляні. Тоді мешканці села Сусли вночі зібрали частини їх тіл на вози і звезли до спільної могили.
Вже у 1990-х роках, за ініціативи Генерального консула Республіки Польща в Києві, Яблонського, біля Суслівського ліцею (тоді Суслівська ЗОШ I-II ступенів) було встановлено два пам’ятники, один із них — невідомому польському солдату та пам’ятник на польському цвинтарі солдатам, котрі загинули 27 червня 1920 року.
Щорічно, за традицією, ми — учні школи, односельці — приходимо, аби прибрати ці могили, посіяти та посадити квіти, поставити та запалити свічки, адже для нас це є важливим заходом, котрий сприяє налагодженню міжнародних зв’язків із Польщею.
Необхідним є подальше дослідження історії нашого краю та вшанування пам’яті й наших теперішніх воїнів, котрі віддали життя за нашу свободу, борючись, як раніше поляки боролися, проти російського агресора. Тому ми вшанували також їх пам’ять покладанням квітів. Ми доземно вклоняємося всім, хто бореться за нашу Перемогу, дякуємо за можливість жити, вчитися та працювати.
Ми впевнені, що дуже скоро настане мир, і хочемо твердо вірити в це і робити все, задля свободи та перемоги. Ці мотиви висвітлені в уривку з мого вірша «Україна Живе».
Щорічне вшанування пам’яті полеглих солдатів надзвичайно важливе, щоб поринути в історичні наративи, віднайти коріння та охопити сучасність. Це проводить нас крізь актуальні історико-фундаментальні моменти, які не можна забувати.
Історія бере початок із того, що одного разу приїхав до села Сусли Губерт Камп, польський художник, який намалював картини для нашого костелу. Він є одним із тих, хто зробив величезний внесок до скарбниці сільських пам’яток.
У подальшому багато історичних документів він накопичив у Варшаві, зокрема, знайшов матеріали про бій польських солдатів 27 червня 1920 року під Звягелем — у період, коли поляки боролися за свободу України та Польщі проти російського загарбника. Тут загинули шістдесят два польських солдати, усі вони були порубані чи розстріляні. Тоді мешканці села Сусли вночі зібрали частини їх тіл на вози і звезли до спільної могили.
Вже у 1990-х роках, за ініціативи Генерального консула Республіки Польща в Києві, Яблонського, біля Суслівського ліцею (тоді Суслівська ЗОШ I-II ступенів) було встановлено два пам’ятники, один із них — невідомому польському солдату та пам’ятник на польському цвинтарі солдатам, котрі загинули 27 червня 1920 року.
Щорічно, за традицією, ми — учні школи, односельці — приходимо, аби прибрати ці могили, посіяти та посадити квіти, поставити та запалити свічки, адже для нас це є важливим заходом, котрий сприяє налагодженню міжнародних зв’язків із Польщею.
Необхідним є подальше дослідження історії нашого краю та вшанування пам’яті й наших теперішніх воїнів, котрі віддали життя за нашу свободу, борючись, як раніше поляки боролися, проти російського агресора. Тому ми вшанували також їх пам’ять покладанням квітів. Ми доземно вклоняємося всім, хто бореться за нашу Перемогу, дякуємо за можливість жити, вчитися та працювати.
Ми впевнені, що дуже скоро настане мир, і хочемо твердо вірити в це і робити все, задля свободи та перемоги. Ці мотиви висвітлені в уривку з мого вірша «Україна Живе».
Тетяна КАРПІНСЬКА,
членкиня товариства
«Полонія Звягельщини»
Коментарі відсутні