Якось у маленької Аліни мама спитала:
— Ким ти, доню, як виростеш, хочеш стати?
Не замислюючись, дівчинка відказала:
— Балериною!
Проте, в старших класах Аліна почала розуміти, що в неї тільки один шлях — ПТУ.
Її батьки сильно пиячили. І тому розраховувати на те, що вона отримає нормальну освіту, дівчина не могла. Більше того, навчання в ПТУ здавалося їй порятунком, оскільки, поступивши туди, вона могла переїхати з квартири батьків-алкоголіків у гуртожиток.
Та щастя тривало недовго. Відучившись рік, учениця потрапила на виробничу практику на фабрику, де повинна була працювати на «шкідливому» підприємстві, отримуючи за це копійки.
Аліна зрозуміла, що на цю зарплату, котру вона отримуватиме після закінчення ПТУ, вона ні квартири не зможе винайняти, ні кімнати. А значить, їй доведеться жити на вулиці.
Саме тоді дівчина почала замислюватися над тим, як їй далі жити.
НЕВИННІСТЬ ЗА СТО П’ЯТДЕСЯТ ДОЛАРІВ
Рішення прийшло несподівано. Одного разу дівчина йшла вулицею, і біля неї зупинилася дорога іномарка. Аліна була вродливою, але подібний вияв чоловічої цікавості для неї був новим. Чоловік, котрий сидів за кермом, мав на вигляд сорок п’ять-п’ятдесят років. Він був гарно вдягнений, і від нього пахло дорогими парфумами. Усміхнувшись, запропонував:
— Покатаємося?
Дівчина промовчала і хотіла швидше піти. Та потім подумала: «А чому б і ні?!»
Вона сіла в авто до незнайомого чоловіка.
— Антон! — представився він.
— Аліна!
— В ресторан?
Дівчина неабияк здивувалася несподіваній пропозиції. Однак кивнула:
— Можна і в ресторан!
Після ресторану Антон запропонував:
— Поїдемо до мене?
— А дружина? — спитала Аліна.
— Її немає.
Дівчина загиготіла:
— У відрядженні?
— Щось таке. То їдемо?
— Поїхали. А в тебе…
— Ви про хлопця?
— Так.
— В мене його немає. А ви що боїтеся?
Антон на це розсміявся.
…Було дороге вино. Романтичні свічки. Потім Аліна віддалася своєму новому ­знайомому, пробувши з ним усю ніч у ліжку. Вранці, випроваджуючи зі своєї квартири Аліну, чоловік дав їй сто п’ятдесят доларів. Для молодої дівчини це були величезні гроші, які і вирішили її подальшу долю, — Аліна вирішила зайнятися проституцією.
ПІДПІЛЬНИЙ БОРДЕЛЬ
Проте перші її спроби реалізувати себе в новій ролі закінчилися невдачею. Майже місяць дівчина просто ходила вулицями, сподіваючись на чергову щасливу зустріч. Але в неї нічого не виходило. До тих пір, поки вона не потрапила в поле зору двох сутенерів — Сергія і Михайла. Поговоривши з вродливою дівчиною, вони запропонували Аліні працювати у них.
Її поселили в орендовану квартиру ще з двома жрицями кохання, де вони і приймали клієнтів. До того ж, схема роботи підпільного борделю була більше ніж проста: в обов’язки дівчат входило самим собі шукати клієнтів. Для цього вони давали різного роду оголошення в газетах, називаючи себе то масажистками, то няньками, котрі працюють у нічний час. Після чого відповідали на дзвінки чоловіків, котрі відгукувалися.
Роботи було багато. Трапля­лося, що за добу Аліна обслуговувала до двадцяти клієнтів. Дівчата працювали без вихідних, віддаючи шістдесят п’ять відсотків зароблених грошей сутенерам. Ті ж стежили за тим, щоб клієнти не ображали повій.
У підпільному притоні Аліна пропрацювала майже два з половиною роки. За цей час вона набула якогось досвіду і вирішила, що може працювати самостійно. До того ж, у неї вже було досить широке коло постійних клієнтів. Тому молода повія не боялася лишитися без роботи. Зрештою, залишивши сутенерів, вона перебралася в однокімнатну квартиру, де стала приймати чоловіків.
НЕБЕЗПЕЧНА ТРЯСОВИНА
Виявилося, що працювати на себе було не дуже вигідно. Ні, Аліна заробляла набагато більше, але її рахунок у банку зростав досить повільно. А оскільки вона мріяла зібрати гроші і залишити заняття проституцією, то це бентежило. Тому вона і почала шукати нові шляхи заробітку. Спочатку Аліна почала своїм клієнтам продавати різні «удосконалені» презервативи і стимулюючі засоби типу віагри, потім вона почала приторговувати легкими наркотиками.
Саме через те, що в неї в квартирі завжди були наркотики, Аліна дуже швидко до них приохотилася. Якщо їй попервах вистачало всього дві-три затяжки «травички», то незабаром вона перейшла на такий сильний наркотик як героїн. Його купувала у вуличних торговців, котрі, швидко зрозумівши, з ким мають справу, запропонували Аліні самій торгувати героїном.
— Запросто! — погодилася молода жінка.
Постійне вживання наркотиків неабияк вплинуло на Аліну: врода зів’яла, вона стала худою, всі попередні клієнти залишили її, і їй доводилося задовольнятися випадковими зв’язками, що приносили прибуток тридцять-сорок гривень.
Та головне, що в Аліни почався психоз, який усе більше й більше затуманював її свідомість. У неї з’явилися галюцинації. В один із таких нападів вона несподівано вбила свого клієнта.
Тільки прокинувшись наступного ранку і побачивши поряд зі своїм ліжком закривавленого чоловіка з ножем у грудях, Аліна зрозуміла, що накоїла. Клієнт був мертвий.
— Ні, в тюрму я не сяду, — проказавши вголос, вирішила Аліна. — А куди діти тіло?
Її охопив звірячий інстинкт. Молода жінка майже півночі провозилася із трупом, доки затягла його до котловини, де будувався будинок, пригребла землею. Зранку місце поховання будівельники залили бетоном, не здогадуючись про страшну «схованку».
Мабуть, про це ніхто ніколи не дізнався б, якби скоєне вбивство дощенту не надламало психіку Аліни.
«Швидка допомога» приїхала до неї за викликом сусідів. Виламавши двері, медики застали Аліну сидячою на підлозі. З’ясувалося, що до моменту прибуття «швидкої», вона встигла перерізати собі вени на двох руках.
Дівчину таки врятували.
— Чому ви намагалися покінчити із життям? — після операції поцікавився в неї лікар.
— Я скоїла страшний злочин, — зізналася молода жінка.
— Який?
— Я вбила чоловіка.
— Свого?
— Я — повія. Він був моїм клієнтом.
— Навіщо ви його вбили?
— Я навіть не пам’ятаю, як це сталося.
— А може, це не ви… А втім…
Лікар зателефонував до міліції.
Вже наступного дня, узявши свідчення в Аліни, працівники внутрішніх органів відшукали труп чоловіка і порушили кримінальну справу за фактом убивства.
Аліну засудили до десяти років позбавлення волі. Але свій вирок вона вислухала мужньо, в останньому слові сказавши:
— Це для мене останній шанс вирватися із трясовини і почати нове життя.
Що ж, сподіватимемося, що вона була відвертою.