Після опублікування матеріалу в «ЗІ» №5 від 30 січня 2009 року «Случ кров’ю умита» та «Звернення...» рибалок до влади міста і району, на Скалі, що вище дамби (р-н «Лубчиця»), затишшя тривало недовго.
Щоправда, на вихідних днях смикав «драчем» якийсь камікадзе (очевидно, чолов’яга після якихось заходів довго виходив з будуна і не знав про деякі останні новини!). А в середу, 4 лютого, браконьєрів у цій місцині побільшало. Був серед них і один з фігурантів, чиє ім’я та прізвисько згадувалося у вищезгаданій статті. Саме він, одягнений у синій комбінезон, побіг мені назустріч, коли я з’явився на березі Случі.
Ще за півсотню кроків крикнув:
— Слиш, командір, топор єсть?
«Ого, думаю, діла!»
І розвів руки: мовляв, нема.
Той почимчикував назад, до якогось рибалки, котрий прикипів до лунки. До мене долинуло: «Дєржи єго! Я бистро!» — і синій комбінезон помчав до соснової лісосмуги, за якою стирчали дахи приватних будинків.
Я потупцяв до того, що сидів на кризі. Помітивши у мене за халявою чобота невелику ножівку, чолов’яга попросив:
— Дай ножовку.
Я поцікавився:
— На що ловимо?
— Та на драча. Ножовку дай.
— Лунку різати? — спитав я і зазирнув у лунку. В ній стирчала окривавлена морда коропа, зачеплена багром. — Як ви вже задовбали! — не стримався я. — Коли ви вже свої тельбухи наб’єте? Що, не влазить у лунку?
«Драчист» одразу напружився, але рибину продовжував тримати. Відтак зметикував:
— Я його зловив на бльосєнку.
— Може, — кажу, — й на «бльосєнку». Але короп зараз не клює. Якби він клював, то такий екземпляр, якого ти видрачував, відірвав би твою «бльосєнку» разом з рукою. Тим більше, в зимовий період тут ловити взагалі заборонено.
— Якби я знав, що тут не можна, то я не ловив би, — буркнув браконьєр, без сумніву, мені збрехавши.
Я лише іронічно посміхнувся.
А той своєї:
— Ножовку дай.
— Не дам,— кинув я і пішов.
Дорогою думалося про ту «бльосєнку». Очевидно, і нею можна підсікнути сонну рибину. А коли так, то рибінспекції це повинно було б бути відомо та вчасно виганяти рибалок із зимових ям.
На своїй вулиці зустрів сусідів. Розповів про історію на річці. Якась хвиля — і ми вирішуємо йти до Скали.
Як ми не крилися, але нас таки помітили і одразу почали ногами загрібати лунки битим льодом. Потім браконьєри зібрали свої снасті і почухрали кригою вище Случі. Ми їм махали руками, але вони не спинялися. А коли їх почали наздоганяти, то загальмували.
— Чого треба? — невдоволено спитав вищий.
— А де вже коропа діли? — питаю я.
— Якого коропа?..
Очевидно, вони вже встигли рибину заховати в лісі, ще до нашого приходу. Тож, довести їхню причетнсть до браконьєрства було складно (хіба що по вудочках-«домбешках»). А на те, що я бачив коропа у лунці, сказали просто:
— Доведіть, що ми його зловили! Де він у нас? І вообще, покажіть документи!
На жаль, ми були не з рибінспекції. Рибінспекція, мабуть, як завжди, в іншому районі, ловить уявного браконьєра!..
Тож, документів у нас ніяких не було, тому прийняв іншу тактику: мовляв, захищаємо річку від таких зайд, як вони. Мало не дійшло до сутички. Та минулося.
Коли проходив повз Скалу, вся крига була вкрита всіляким брудом, який з дна підняли «драчами» браконьєри, що є переконливим доказом щодо «діяльності» цих «рибалок». Знайшли і ту лунку (тільки вже ширше прорубану), де я бачив коропа. А поряд, біля кількох отворів у кризі красніли характерні плями.
Отже, браконьєрський шабаш триває.
Ага, ще таке. Дядьки, котрі мали б виловлювати браконьєрів, поблизу Скали помічені не були...