(за документами архіву Управління СБУ Житомирської області)

(Продовження. Початок у №47 від 26.11.2021 р., №48, від 03.12.2021р.)

За свідченнями Е. Наймана, приблизно через два тижні після примусового переселення євреїв у приміщення поліції надвечір зайшов якийсь німецький офіцер. Він наказав коменданту поліції прибути наступного ранку разом із 20 озброєними поліцейськими до казарм, в яких квартирувалися військовослужбовці польової жандармерії. У цей самий день Е. Найман пішов до «коменданта жандармерії» та розповів йому про розпорядження офіцера. Комендант підтвердив наказ офіцера, а на питання: «Для чого це?» — відповів: «Там дізнаєшся». На другий день, о 7-ій чи 8-ій годині ранку, Е. Найман, як завжди, озброєний «наганом», з двадцятьма поліцейськими з гвинтівками з’явився у призначене місце. Там він зустрівся з офіцером, від якого отримав наказ напередодні. Офіцер велів зачекати. Приблизно через пів години приїхало 5 вантажівок, на яких сиділо близько 70 німецьких солдатів. Офіцер запитав Е. Наймана, де саме живуть євреї, й отримав відповідь. Він сів в один із автомобілів, а Найману дав розпорядження сісти разом із поліцейськими в інший автомобіль. Після прибуття на вулицю Щорса вони зупинилися. Офіцер розбив солдатів на групи з двох осіб і велів Найману прикріпити до кожної групи по одному поліцейському. Кожна трійка заходила в будинок, в якому жили євреї, та виганяла їх звідти. Всіх євреїв зігнали в одне місце, а затим погнали через міст на правий берег Случі. Там приречених на смерть людей охороняли поліцейські. Після цього двома вантажівками їх перевозили до місця розстрілів у «гаю» (парку) біля Будинку Червоної Армії (далі — БЧА, нині — Гарнізонний будинок офіцерів). Таким чином безперервно возили й розстрілювали людей протягом кількох годин. Е. Найман кілька разів наголошував, що розстріли проводили німці, а поліцейські охороняли євреїв на правому березі до моменту відправки їх на розстріл у «гай». Розстріли тривали приблизно від 9 години ранку до обіду, після чого за незрозумілою причиною припинилися. Близько 50 євреїв, які залишилися, посадили у вантажівку, відвезли до одного з порожніх будинків поблизу місця розстрілів та зачинили в ньому. Е. Найман за наказом офіцера виставив двох поліцейських для охорони будинку. Наступного дня йому повідомили, що євреїв, яких помістили в порожньому будинку, теж розстріляли. За оцінкою Е. Наймана, протягом цих двох днів було розстріляно 300-400 осіб.

За свідченнями Р. Моге, перед стратою євреям об’явили, що вони з речами мають з’явитися на галявину «гаю» біля БЧА для проходження комісії, після чого їх направлять у призначене для них місце проживання. Коли приречені на смерть громадяни разом із речами прибували на галявину, їх підводили до ями й розстрілювали, а речі складали в купу. Розстрілом керував один німецький офіцер, а розстрілювали німецькі солдати з військ СС. Для здійснення цього злодіяння була мобілізована вся поліція. У приміщенні поліції залишилися тільки помічник коменданта (Р. Моге), секретар Вінтер і один черговий. Вночі ями з трупами охороняли поліцейські. Після закінчення розстрілу Е. Найман зайшов у приміщення поліції та повідомив свого заступника, що всіх євреїв знищено. Коли Моге почав питати в нього подробиці, Найман запропонував йому оглянути місце страти. Моге приїхав туди велосипедом біля 17:00, побачив яму з трупами та велику купу речей. В цей час туди на двох автомашинах із причепами (за іншим свідченням — на чотирьох автомашинах) німці привезли близько 150 євреїв, переважно чоловіків. Привезли їх з якогось іншого місця і хотіли одразу розстріляти, але страта на той час вже припинилася. Неподалік від розстрільної ями знаходився пороховий льох. Туди помістили новоприбулих. На другий день поліцейські, які їх охороняли вночі, повернулися до приміщення поліції та доповіли про розстріл решти євреїв. За оцінкою Р. Моге, загальна кількість вбитих наприкінці вересня 1941 р. біля БЧА становила близько 1000 осіб.

Цінні доповнення до розповідей Е. Наймана і Р. Моге містяться у протоколах допитів кількох свідків. «Жив я неподалік від вулиці Щорса і бачив, як поліція зганяла туди всіх осіб єврейської національності, — згадує Я. Бондарчук. — У мене була корова, яку я вигонив пастися за річку Случ, а потім пригонив додому. Переганяти її доводилося через дерев’яний міст (там тепер знаходиться поромна переправа, що біля міської лазні). Одного разу, в серпні або вересні 1941 р., коли ще було зовсім тепло, я вирішив гнати корову додому раніше, хоча до обіду залишалося ще багато часу. Підійшовши до моста з коровою з боку поля, побачив дві чи три військові вантажівки та німецьких солдатів зі зброєю біля них. Тільки-но я хотів ступити на міст, як мене зупинив крик поліцейського, який стояв на варті на краю моста. Він підійшов до мене і наказав зачекати. В цей час із протилежного кінця мосту, з боку міста, йшла група з 10-15 євреїв, яких конвоювали 3-4 поліцейських із гвинтівками. Серед євреїв були жінки, діти та декілька старих чоловіків. Поліцейські підвели євреїв до автомашин. Там німецькі солдати взяли їх під свою охорону, а поліцейські повернули назад і по мосту рушили на протилежний берег. Вартовий поліцейський дозволив мені перейти на інший берег, і слідом за поліцейськими я погнав туди свою корову. Біля іншого кінця мосту я побачив велику групу євреїв, не менше 50 осіб, які, очевидно, чекали на переправу через міст. Їх охороняли озброєні поліцейські та німці. До загальної групи з боку міста поліцейські підводили невеликі групи з 3-5 євреїв. Як тільки я перегнав корову через міст і проходив мимо групи євреїв, то поліцейські, які охороняли їх, веліли мені мерщій забиратися звідси. Що відбувалося далі біля моста, я не бачив. Пізніше всьому населенню Новограда-Волинського (і мені в тому числі) стало відомо, що євреїв розстріляли десь біля БЧА».

[caption id="attachment_149726" align="alignleft" width="488"] Дерев’яний міст через річку Случ у серпні 1941 р.

Вищезгадана Д. Плохотна розповіла, що приблизно за два тижні після переселення єврейських родин на вулицю Щорса прибули на автомашинах німці та поліцейські. Спочатку вони вишикували чоловіків і повезли їх кудись. Після цього везли жінок і дітей за річку Случ, збираючи їх там в улоговині. Свідку з вікон її будинку це було добре видно. Потім припинили перевезення євреїв автомашинами, почали їх гнати пішки. Всі мусили нести речі. Німці та поліцейські били їх гумовими батогами. Діти кричали, дорослі плакали, але всі, підкоряючись силі, йшли за річку. З улоговини євреїв партіями вели далі, до БЧА. Розстрілів свідок не бачила, але добре чула стрілянину. Біля хати, в якій жила Д. Плохотна, знаходилася німецька варта, яка охороняла міст. Один німець розповідав, що був на місці страти єврейських родин. Там було дуже жахливо: жінки, які йшли до ями, несли на руках дітей. Коли вбита жінка падала в яму, разом із нею падала туди жива дитина. На питання про час розстрілів Д. Плохотна відповіла, що це було в суботу, наприкінці серпня або на початку вересня 1941 р.

М. Пісоцька носила постійно обід своєму чоловіку, який працював кочегаром у лазні на вул. Ковальській. Одного дня вона побачила поблизу лазні вантажівку, біля якої стояли зібрані єврейські родини. Їх охороняли кілька поліцейських; інші поліцейські виганяли євреїв із хат. Поліцейський А. Заставський, сусід свідка, вивів із будинку стару жінку. Оскільки вона рухалася повільно, він ударив її два рази прикладом рушниці по спині та підвів до зібраної групи, а дівчинку, схопивши за руки, кинув у кузов вантажівки. Інший свідок, М. Гончарук, бачив, як поліцейські П. Осипчук і А. Заставський брали знесилених стариків (один — за руки, другий — за ноги) і кидали в кузов. Через деякий час вантажівки з громадянами спускалися по вул. Ковальській до річки Случ і через тимчасовий міст переїжджали на правий берег. Свідок Є. Купрій наприкінці серпня або у вересні 1941 р. спостерігала з того місця, де раніше стояв собор (територія Звягельського замку), як перевозили на автомашинах і вивантажували неподалік від гаю на правому березі Случі єврейські родини. Багато людей перевезли, а останніх гнали пішки до БЧА. Незабаром свідок почула стрілянину й крики людей.

(Далі буде)

Леонід КОГАН, краєзнавець