«Укропи мені закидають ніби я, Сімобздян-Бороїдка, свого часу закидала, що ми Київ візьмемо за два дні. Чи півтора? А, може, я жартувала… Хі-хі! Хоча насправді, що там було брать той Київ? У Гостомелі ми були. У Київ заходили. Ми обеззброїли укропів і знищили майже всі їх сили. А потім почалася війна з НАТО. Воєнкори, що приїжджають із того боку, вже не чують ні української мови, ні російської. Лунає будь-яка. І німецька, і польська, і взагалі якась не зрозуміла. Там навіть верхи на танках негри їздять. І їдять банани.

Але ми розіб’ємо і НАТО! Ми це НАТО і зараз б’ємо! У хвіст і в гриву! І ми потрапимо в рай, а НАТО — в пекло!

Нам закидають, чому ми не дійшли до центру прийняття рєшєній? Ми — люді вєжлівиє. Не хотіли народ лякати. І Пашку Мерседеса, плюс... Н-да.

Тепер про нормальних людей. А їх у нас багато. І вони допомагають армії.

Але є і ненормальні індивіди. Це ті, що не допомагають армії. Треба проти них ввести такі податки... Ну, не купить собі сумочку, не поніжиться на островах. А ні — то воювати нехай ідуть. І нема чого звідти повертатися. Що вони тут знайдуть хорошого?

Ми захищаємо свою землю! І що таке смерть? Від неї ніхто не застрахований. Померти можна і від ляку! А, може, краще вмерти в бою! За отчизну! Це — почесно! Га, чмобіки? Я хотіла сказати «ненормальні індивіди».

В укропів ще є воєнні ресурси. Але в нас більші воєнні ресурси. І ми будемо кидати більше ресурсів, щоби виснажити їхні менші ресурси.

Укропи поширюють чутки, ніби на Донбасі зовсім не лишилося чоловіків. Ніби вони всі загинули у наступах на укропів, як розхідний матеріал! Брехня! Як у расєї, так і на

Донбасі добровільно йдуть захищати свою родіну!

І донбасівці повинні йти у бій, бо ми їх захищаємо.

Що ще?

Ага. Останнім часом люди на росії стали дуже скептичні. І тривожні. І я, так би мовити, щось дуже вся тривожна. А коли ми тривожні, то укропи нетривожні. А цього допускати не можна. Треба, щоб укропи були тривожні, а ми були нетривожні.

Он «бепела» шарахнули по кумполу кремля. А що буде, коли їх, тих дронів, полетить рій? Тисячі? І в певне місце?

Щось тривожно...

Але Лавроконь сказав, що расєя відповість на цю неадекватну атаку. Бо, якщо ми не відповімо, то ми будемо неадекватами. А ми не можемо бути неадекватами. Бо це не правильно.

Кажете, що я все брешу? Я кажу правду. Бачте, навіть не сміюся. Навіть он сльоза викочується з мого, цього... із глаз-ока.

Чого викочується сльоза? Бо я — щаслива, що ми не даємо задню. Бо, якщо ми увімкнемо задню, то вони не дадуть задню. А якщо вони не дадуть задню, то ми не можемо дати задню. Бо, якщо дати задню, то буде всьо! Вибратись із задньої в незадню буде вже дуже складно. Тому ми і не повинні давати задню. Ми повинні стояти до кінця від задньої.

Отож, хай укропи і не сподіваються, що ми підемо в задню, а вони не підуть у задню. Ми примусимо їх піти в задню, бо у нас заднього місця немає. Отак.

Кажете, що я прийняла на грудь?

Брехня!

Бо, якби я прийняла на грудь, то мої груди не змогли би іздавать говорящі звуки.

А я їх іздаю.

Ну, до чергової зустрічі.

Хоча, таки щось я вся тривожна...»

Підслухав і записав
Лихий БАНДЕРІВЕЦЬ