НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ НА РУБЕЖІ ХVІІІ І ХІХ СТОЛІТЬ

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ НА РУБЕЖІ ХVІІІ І ХІХ СТОЛІТЬ

У відділі рідкісної, рукописної та стародрукованої книги наукової бібліотеки Львівського національного університету імені І.Франка є досить унікальна справа під назвою «Генеральное описание Волынской губернии». Її документи являють собою фотокопії розміром приблизно 30х42 см, оригінал яких зберігається в Російському Державному військово-історичному архіві. Вони містять статистичний та картографічний матеріал про Волинську губернію в цілому, її повіти і повітові міста. Хоча документи недатовані, можна з впевненістю стверджувати, що відносяться вони до кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. На думку відомих дослідників Волині Т.Вихованця і О.Карліної, наявність при загальній карті Волинської губернії зліва внизу на стилізованому постаменті монограми російського імператора Павла І і 12 повітів у складі губернії свідчить про те, що складали їх між 1797 і 1801 роками.
«Генеральное описание» є, зокрема, цінним джерелом для дослідження історії міста Новограда-Волинського (тут воно називається «Новград-Волынск»). За даними великої таблиці «Табель Волынской губернии, заключающая в себе все городские и в уездах находящиеся строения, также и число жителей всякого состояния», загальна чисельність населення цього повітового міста на той час становила 1928 чоловік. За цим показником Новоград-Волинський випереджав Овруч (1354 жит.) і Ковель (1674 жит.), але поступався іншим повітовим містам, у першу чергу Дубно, Житомиру і Старокостянтинову (віповідно 6535, 5419 і 4581 жит.). Конфесійно-становий склад населення Новограда-Волинського був таким: греко-російське духовенство — 11 чол., уніатcьке духовенство — 0, плебанів — 4, шляхетства околичного і чиншового зі слугами — 131, купців-християн — 0, купців-євреїв — 5, міщан-християн — 101, міщан-євреїв — 541, власницьких селян — 2, казенних селян — 907, вільно проживаючих — 200, іноземців — 22, циган — 4. Таким чином, майже половину населення міста становили кріпосні селяни. Серед будівель Новограда-Волинського в таблиці згадуються дві дерев’яні греко-російські (православні) церкви, дві кам’яні римо-католицькі церкви (костел і каплиця), одна кам’яна і одна дерев’яна єврейські школи (синагоги), 15 кам’яних і 20 дерев’яних торгових лавок, 2 кам’яні і 16 дерев’яних казенних будинків, 325 обивательських будинів (з них лише один кам’яний), одна так звана торгова лазня і одна привілейована аптека. Промислові підприємства представлені 1 цегельнею, 5 винокурнями, 5 водяними млинами і 8 кузнями.
План Новограда-Волинського виконаний у масштабі: в 1 англійському дюймі 50 сажнів (за сучасною метричною системою: в 1 см близько 42,5 м). У лівому верхньому куті аркуша зображено вінок, всередині якого написано: «Планъ города Новград-Волынска», а над ним — герб міста: золотистий щит з двоголовим орлом, червоним хрестом на його грудях і короною зверху. У правому нижньому куті перераховуються так звані публічні будівлі, що позначені на плані цифрами.
Вже з першого погляду можна визначити, що місто було розташоване цілком на лівому березі ріки Случ. Його приблизна протяжність із півночі на південь на той час становила 1600 м, із заходу на схід — 900 м. Привертає до себе увагу велика базарна площа неправильної форми, що починалася від фортеці і закінчувалася в районі сучасної центральної площі. Вона охоплювала сучасну площу Лесі Українки, сучасні вулиці Ю.Ковальського і Шолом-Алейхема, а також частину вулиць Замкової, Щорса і Соборності. На цій площі була зосереджена більшість храмів, житлових будинків і торговельних закладів. Замок (позначено цифрою 3) на плані має вигляд прямокутника. У його західному мурі показано прохід, а біля північного, східного і південного мурів — якісь будівлі. Неподалік від замку цифрою 1 позначено костел. На плані він чомусь названий костелом Петра і Павла, хоча насправді мав зовсім іншу назву — Воздвиження Хреста. Переплутали укладачі плану також назви церков. Церква на площі — під цифрою 10, далі на захід від костьолу позначена як приходська Живоначальної Троїці, тоді як друга, під цифрою 9, підписана як соборна Преображення Господня. У помилковості цих підписів легко пересвідчитись після розгляду плану базарної площі 1798-1800 рр. (документ Житомирського облархіву), на якому Преображенський собор зображено у південній частині площі (неподалік від місця сполучення Замкової вулиці з площею Лесі Українки), а Троїцьку церкву — на північ від костьолу, позаду сучасного будинку №28, по вул. Воїнів-Інтернаціоналістів (до революції називалася Троїцькою), біля проходу до пішоходного моста. У західній частині площі цифрою 7 позначена єврейська школа, під якою мається на увазі Велика синагога (зараз на цьому місці стоїть 5-поверховий будинок №1, по вул.Шолом-Алейхема). У самісінькому центрі площі зображена будівля у вигляді кільця з розривами у північному та південному мурах. Згідно з легендою плану, її західне крило займали муровані лавки (цифра 6), а східне — присутственні місця (цифра 4). Це будинок колишньої ратуші, опис якої можна знайти в працях Л.Рокоссовського і В.Антоновича. Крім цього, по всій площі розкидана велика кількість єврейських будинків (цифра 12), дерев’яні лавки (цифра 11) і декілька казенних будинків (цифра 5). Християнські будинки позначені цифрами 8 і 13. Абсолютна більшість з них знаходилася за межами базарної площі.
На плані міста показано близько 20 вулиць. Їхні назви не підписані, але за протяжністю неважко розпізнати нинішні вулиці Радянську (колишня Гутинська), І.Франка (Садова), Червоноармійську (Полонська), Косачів (Завадська), Соборності (Житомирська), Щорса (Ковальського), Лисіна (Суслівська), Шевченка (Корецька) та ін., що тоді мали меншу довжину. Будинки на останніх чотирьох розміщувались особливо­ густо. Замкова вулиця (Томарівська) являла собою лише провулочок, що сполучав вулиці Соборності та Щорса. Дві неіснуючі тепер вулиці простягалися на південь від вулиці Соборності в районі школи №3. А на протилежній стороні, поблизу будинку №39, проходив ще один провулок (нині не існує), що сполучав вулиці Соборності і Щорса. Вулиця Шевченка простягалася тоді лише до казенного саду, що позначений цифрою 14 (зараз — міський Парк). А прохід на протилежному боці вулиці вів до християнського цвинтарю з каплицею Животворячого Хреста Господнього (цифра 2). Далі на захід йшла дорога до Острога. На північ від казенного саду, в районі сучасної вулиці О. Пчілки, стояли цегельні (цифра 19). Північна межа міста знаходилася біля перетину вулиць Радянської і Набережної. А неподалік від цього місця маленький провулок вів від Радянської вулиці в бік річки, до єврейського кладовища (цифра 15). Біля яру, між базарною площею і Троїцькою церквою, цифрою 16 позначена кагальна лазня, що належала єврейській громаді. У районі острівця ріку перегороджувала млинарська гребля (цифра 17). Поруч знаходилися винокурні (цифра 18). Останні були зосереджені також в єврейському кварталі Нідер, на перетині вулиці Щорса і провулка Шевченка. Поруч проходила поромна переправа. На протилежному березі в районі нинішньої вулиці Богуна починалася дорога на Житомир, а в районі сучасної військової частини по Червоноармійській вулиці, де проходила південна межа міста, — дорога до Старокостянтинова.
На плані базарної площі можна додатково побачити деякі інші будівлі (будинки пробоща біля костелу, духовного правління і священика біля собору, шпиталь, школа, єврейські шинкові будинки), що не позначені на плані міста. Згідно з одним із написів, між будинком пробоща і собором існував проїзд від базарної площі до вулиці Щорса і далі до поромної переправи. Інший напис повідомляє, що «большая чрез весь город проспективая улица на выезд до местечка Корца» починається від власницького будинку.
Хоча цей будинок не позначений, за планом неважко уявити, що знаходився він всередині замку. Відомо, що до 1796 року, коли місто викупили у державну казну, воно належало князям Любомирським. Історик В.Пероговський в описі будівель замку 1766 року згадує палац із соснового дерева. Тому цілком можливо, що згадуваний вище власницький будинок і палац Любомирських у замку — одне й те саме.
Цікаве джерело являє собою також мапа Новоград-Волинського повіту, за якою можна дізнатися про шляхи сполучення міста з іншими населеними пунктами. Так, дорога на Житомир проходила через Ново-Звягель, Голишівку (зараз на цьому місці село Нова Романівка), Романівку, Кропивню, Несолонь... Другорядні дороги вели від Ново-Звягеля через Серби і Підлуби до Олевська і через Ужачин до Ушомира. Від району сучасного автовокзалу йшла дорога через Юрківщину і Жолобне до Берездова, а від району сучасного пивзаводу — через Гуту-Вишківку, Красилівку, Кам’янку (Партизанське), Старий Майдан (нині не існує) з розгалуженнями на Людвипіль і Городницю. Тепер стає зрозумілим походження назви Гутинської вулиці в Новограді-Волинському. Адже вела вона до зниклих вже сіл Гути-Вишківки і Старої Гути, що розміщувалися між містом і Чижівкою. Що стосується вже згадуваних доріг до Острога (через Корець) і Старокостянтинова (через Баранівку), — їхнє простягання не відрізнялося від сучасного.
Леонід КОГАН, краєзнавець