2010 рік — рік ветеранів. І особливої уваги та шани заслуговують сьогодні учасники бойових дій Великої Вітчизняної війни. Адже вони своїм героїзмом відкрили народам двері у мирне життя. За їхній ратний і трудовий подвиг, пережите тяжке дитинство в роки становлення радянської влади, доля дарує їм довголіття. Серед таких наших земляків є Оліпенко Анікій Кирилович, який 4 жовтня відмітив 92-й рік свого народження. А народився він у далекому 1918 році у працелюбній селянській сім’ї на Київщині. Виховувався разом із сестрами та братом у праці та шані до старших. Мріяв підлітком стати добрим господарем. Та роки розкуркулювання і голоду привели дітей Оліпенків до сирітства: залишившись без домівки і засобу до виживання, одночасно вмирають батьки, — діти пішли по людях. Господар, який дав притулок Анікію, скоро супроводив юнака у самостійне життя до Києва, давши йому скибку хліба, кусень сала та діряві черевики. На вокзалі у Києві у Анікія вкрали торбу з їжею. Він, голодний і засмучений, ходив по місту в пошуках роботи. Але 14-річного хлопця на роботу не брали. А його зовнішній вигляд відштовхував від людей.Одного разу його так штовхнули, що він упав і опинився на тротуарі. Принижений, голодний хлопець плакав. Таким його підібрали робітники лінійної дільниці зв’язку і взяли з собою у поле, доручивши йому варити їжу і охороняти житло. Як же Анікій намагався догодити своїм рятівникам! А вони згодом допомогли йому попасти на курси електромонтерів…
У 1939 році юнака призвали до лав Червоної Армії. Рядовий Оліпенко проходив службу у Москві в складі обслуговуючого персоналу у військовій академії ім.Жуковського. А потім він — курсант школи молодих командирів. З 1942 по травень 1945 року у званні старшого лейтенанта, будучи командиром кулеметно-зенітного взводу, б’є фашистів на 1-му та 2-му Українських фронтах. Судилося вижити у кривавій битві з ворогом, пережити щастя перемоги і з 1948 року почати у Новограді-Волинському трудову мирну діяльність від електромонтера до начальника магістрально-лінійної ділянки зв’язку. Тут Анікій Кирилович закінчив вечірню школу і заочно Київський технікум зв’язку. Тут він одружився з красунею-дівчиною. Разом з Вірою Анатоліївною виховали двох дітей. Донька Жанна бережно опікується таким шанованим батьком, гордиться його бойовими і трудовими нагородами, серед яких ордени «Червоної Зірки», «Богдана Хмельницького», «Великої Вітчизняної війни», «За мужність», медалі «За бойові заслуги», «За доблесний труд» та багато інших.
Нехай же доля довше дарує Анікію Кириловичу спокійні роки життя, наповнені людською повагою та вдячністю нащадків Великої Перемоги.