«ВАШ СИН СИДИТЬ У НАС…»
Ніну Павлівну розбудив домашній телефонний дзвінок. Включивши бра, жінка подивилася на годинник. Була друга ночі. Зняла трубку.
— Я вас слухаю.
Чоловічий голос серйозно спитав:
— Ви — Камеріна Ніна Павлівна?
— Так.
— У вас є син Віктор?
Ніні Павлівні одразу зробилося недобре. Проте, спитала:
— Так. А що з ним?
З того кінця дроту, мабуть, відчули хвилювання, тому заспокоїли:
— З ним усе добре, але…
Жінка перебила:
— Ви хто?
— Це з міліції вас турбують. Слідчий Давиденко.
— З міліції?!
— Так.
— Мій син…
— Він у нас. В одному зі столичних відділів міліції.
— А що він накоїв? Це…
Ніні Павлівні забракло повітря. Взяла із тумбочки пластину з валідолом. Одну пігулку поклала під язик. Якийсь час мовчала. Думка вирувала за думкою. Віктор у міліції… Чому? Спокійне, добродушне, сором’язливе дитя, котре ніколи нікому зла не зробило!.. Що трапилося? Чому він там?
Продовжила:
— Це якась помилка.
Співрозмовник твердо запевнив:
— Це виключено. Ваш син брав участь у бійці. Смертельно травмував людину, і його за це затримали. Словом, він сидить у нас.
Далі правоохоронець змалював жінці, що загрожує її синові за бійку, внаслідок якої померла людина.
Матері знову перехопило подих. Невже її син, єдина її надія, піде в тюрму?!
Однак слідчий заспокоїв:
— Ви не дуже хвилюйтеся. Проблему можна владнати.
— Як? — сповненим надії голосом аж зірвалася на крик Ніна Павлівна.
— Все дуже просто. Від мене залежить, чи дати зібраним матеріалам законний хід, чи притримати все. Думайте.
Ніна Павлівна не зрозуміла натяку.
— А що я маю думати?
— Якщо не хочете, аби ваш син сів у тюрму, треба дати три тисячі доларів.
Жінка, почувши таку суму, аж відсахнулася од телефону.
— А де ж я візьму таку суму?!
— Тоді, на жаль, нічим не зможемо допомогти.
— Почекайте! Почекайте! Не кладіть трубку!
— Слухаю.
— Я спробую зайняти. Може…
— Так, «може», чи займете? Бо завтра ми маємо цю справу запустити в дію. У вас часу лишилося обмаль.
— Скільки?
— До дванадцятої дня.
— Гаразд. Гроші будуть. Я зберу.
Узяти в борг таку суму було непросто. І Ніна Павлівна про це знала. Тому із самого ранку вона побігла до ломбарду. Здала всі свої золоті прикраси, а також і ті, що перейшли у спадок від її батьків. Чималу суму грошей довелося позичити у своєї подруги.
А близько дванадцятої дня на стаціонарний знову подзвонили. Голос був той же, що й уночі. Запитання було коротким:
— Зібрали?
— Так. Стільки, скільки говорили. Кому мені їх…
— До вас підійде мій друг…
Легковий автомобіль під’їхав до під’їзду рівно о дванадцятій. Ніна Павлівна передала водієві названу суму.
— Ви вже допоможіть моєму синові.
Чоловік, який був у салоні авто, мовчки кивнув, а відтак завів двигун і поїхав.
І тільки тепер згорьована мати додумалася зателефонувати синові.
— Яка бійка?! Кого вбив?! Яка тюрма?! — дивувався Віктор, почувши про себе таке.
— А ти що, справді нікого не вбивав?
— Ну ти, мамо, даєш!..
Ніна Павлівна, зрозумівши, що її банально ошукали, пішла писати заяву у міліцію. Але вже у справжню.…
ПСЕВДО-АНДРЮХА
Звідки він дізнався про її ім’я — дотепер лишається загадкою.
Проте, ось як все почалося.
— Алло! Привіт, Вероніко!
— Привіт.
— Як поживаєш?
— Нормально.
— А в мене, бачиш, які проблеми трапилися.
— Які?
— Ти що, не чула?
— Ні, не чула.
— А чого в тебе такий сумний голос?
— Не знаю.
— Вероніко, ти мене впізнаєш?
Дівчина перепитала:
— Це ти, Андрію?
— Звичайно, я! Андрюха!
Голос був схожий на друга Вероніки, котрого і справді звали Андрієм.
Дівчина поцікавилася:
— А що з тобою трапилося?
— В дорожню пригоду потрапив. Людину збив.
— На смерть?!
— На щастя, ні. Це жінка. Тепер вона в реанімації. І оскільки я є винуватцем «детепе», то маю оплатити термінову операцію. Дещо вимагають менти, щоб справу замилити. Прохання до тебе велике.
— Яке?
— Позич мені тисячу доларів. Я через тиждень поверну. Чого мовчиш?
— Я думаю.
— Ну, дивися. Якщо ні, то спробую ще кудись ­подзвонити. Хоча, навряд чи де знайду.
— Гаразд, — зрештою погодилася Вероніка. — Ти приїдеш?
— Ні, я не можу.
— Чому?
— Бо знаходжуся на місці «детепе». Не можу його покинути.
— А як мені передати гроші?
— До тебе під’їде мій знайомий. І ще таке. Нікому не розповідай про цей інцидент. Не хочеться, щоб мені кісточки перемивали.
Останнє прохання раптом насторожило дівчину. Та й голос… Все-таки, щось із ним не те... Однак відповіла:
— Гаразд. Тільки передзвони мені хвилин через п’ять-десять. Я подивлюся, чи набереться в мене тисяча доларів.
— Еге, передзвоню.
Вероніка ризикнула. Набрала номер мобільного того Андрія, що в неї був записаний. Коли знайомий відгукнувся, дівчині стало ніяково зізнатися, що вона його перевіряє, тому поцікавилася:
— Андрію, тобі треба в гривнях чи в доларах?
Голос приятеля був неабияк здивований:
— Які гривні, Вероніко?! Які долари?!
— Ти мені хвилин п’ять тому дзвонив?
— Ні. А що сталося?
— Нічого. Вибач. Я тобі потім передзвоню.
Дівчина зрозуміла, що якісь люди намагаються видурити в неї гроші. Вероніку враз охопило відчуття образи. Разом з тим подумала: а якби на її місці опинилася інша людина і піддалася на хитрощі шахраїв? А можливо, вже такі й були. Ні, цих негідників треба викрити.
І тут зателефонував псевдо-Андрюха. Він одразу ж поцікавився:
— Ну що там, Вероніко?
— Все гаразд, — спокійно відказала дівчина. — ­Назбиралося.
— Чекай мого друга.
— Добре, — сказала дівчина і, відключивши мобільний телефон, з іронією проказала: — Навіть знають мою адресу!
Потім, не гаючи часу, Вероніка зателефонувала до відділу міліції…
…Під час передавання грошей оперативники затримали посередника. Ним виявився місцевий таксист. Проте, будь-що «пришити» йому міліціянти не змогли. Свою участь у цій авантюрі чоловік пояснив просто:
— Підійшов до мене чоловік і за певну суму попросив перевезти конверт з одного місця до іншого. Таке є в нашій практиці. Чи це злочин?
Так, це не злочин, тому таксиста відпустили. Але й самого шахрая затримати не вдалося.
ПРОКОЛ
Бізнесмену Сергію Спіратіну зателефонували пізно ввечері. По голосу можна було визначити, що говорила молода жінка. Вона повідомила, що дочка Спіратіна Олександра потрапила в халепу.
Сергій спочатку неабияк здивувався, адже у нього — єдиний син, але звали його Олександром, і в цей час його вдома не було. Однак про це поки що промовчав. Натомість поцікавився:
— А що з нею сталося?
— Ваша донька потрапила в аварію, і їй потрібна термінова операція.
Тепер Сергій розгубився. А може, дійсно його син потрапив у аварію і там помилилися?
— А ви хто?
— Її подруга. Вам треба переказати вісімсот гривень на медикаменти.
«Подруга? — подумав Сергій. — Значить, не син. Значить, не помилка. А що це тоді?»
— А як вас звати?
— Сніжана.
— А вісімсот гривень вистачить?
— Лікарі сказали, що вистачить. Поки що. А там буде видно.
Не знає для чого, але Сергій і далі вв’язувався у розмову:
— Дочка у нашій лікарні?
— Ну, а в якій же!
— Тоді я сам відвезу гроші.
— Доки ви їхатимете, то вона може померти! Ідіть швидше до першого терміналу і перераховуйте гроші!
— Ви гадаєте, що так буде швидше?
— Звичайно!
Раптом Сергій збив із пантелику жінку:
— Щось мені грошей шкода.
— Як??! — на другому кінці явно дуже здивувалися. — Та ви знаєте, що через вашу жадібність може померти ваша дочка!
— Ви знаєте, я чогось вам не вірю.
— Що треба вісімсот гривень?
— І це також.
— А що ще?
Терпець у бізнесмена вривається:
— А те, що в мене доньки немає.
І тут абонент… відключився!
Відтак старший Спіратін зателефонував синові. Як з’ясувалося, Олександр був живий та здоровий, і в даний час на таксі їде додому.
КОМЕНТАР
У цих невигаданих історіях йдеться про порівняно новий вид шахрайства, де зловмисники, здебільшого, видають себе за співробітників міліції або за людей, які мають проблеми з правоохоронцями. Діють пройдисвіти за хитрою схемою. Зазвичай, дзвонять уночі. Повідомляють, що у когось із рідних людей виникли проблеми із правоохоронними органами, і на даний час ця людина знаходиться у міліції. Для того, щоб владнати питання з правоохоронцями та звільнити затриманого, необхідна така-то сума грошей.
Варіантів передачі грошей — кілька. Наприклад, за назначеною сумою грошей може хтось прийти або приїхати на авто, а можуть назвати рахунок у банку чи рахунок невідомого абонента мобільного зв’язку, на який жертва має негайно перерахувати гроші.
Аферисти майстровиті на вигадки. Говорять рідним, що їхні близькі родичі (у кого брат чи син, зять чи племінник, дочка чи дружина) потрапили в ДТП, або їх затримали працівники міліції за скоєння хуліганства чи бійки.
Правоохоронці радять не вірити шахраям, ким би ті не представлялися і що б не говорили. Якщо до вас звертаються з подібними повідомленнями, — ні в якому разі не передавайте грошей злодіям або не перераховуйте кошти на їхні рахунки. З’ясуйте, чи справді ваша рідна людина знаходиться у міліції. Це ви можете зробити, зателефонувавши до чергової частини відділів міліції міста. Заодно поцікавтеся, чи працює в міліції такий-то співробітник, як назвався незнайомець. А головне — одразу телефонуйте родичеві, про якого йдеться, і поцікавтесь, чи все у нього в порядку.
У багатьох людей виникає цілком логічне запитання: звідки у шахраїв номери телефонів та інформація про родину? Проте, забуваючи, що у побуті, користуючись послугами банків, оформляючи кредити, беручи участь у конкурсах та розіграшах, звертаючись до різних компаній, турагентств, магазинів, на сторінках соціальних мереж в Інтернеті тощо ми залишаємо свої координати. Такі організації й формують базу розсилки контактних даних, що залишають клієнти, отримуючи фактично всі дані про себе та сім’ю.
Тож, будьте уважними та пильними! Зло не дрімає!