Красиві лозунги влади про покращання і стабільність життя в Україні ніяк не можуть поєднатися із невтішними реаліями сьогодення. Обіцяють одне, роблять інше, а на черзі — нові вибори. Своїм баченням ситуації, що склалася, із нашою газетою поділився керівник фармацевтичного підприємства «Юнік Фарма» (м.Новоград-Волинський) — Михайло МАХІНОВ, кандидат у народні депутати України від 65-го виборчого округу.
— Михайле Костянтиновичу, тож як ви оцінюєте реформи нинішньої влади?
— Говорити про соціальні гарантії для людей в Україні безглуздо, бо ніяких гарантій немає. Є лише так звані «реформи», прийняті впродовж останніх трьох років — пенсійна , податкова та «мовний» закон, що поглибили занепад і розкол України. Вони є промовистим відображенням тієї низької якості життя, яка, на жаль, існує у нас.
Як представник середнього бізнесу, я добре обізнаний із ситуацією у підприємництві. Великі надії покладали підприємці на новий Податковий кодекс, що мав стати пріоритетом соціально-економічного розвитку України, повинен був визначити стратегію і перспективу розвитку бізнесу, а натомість виявився важким тягарем для підприємців.
В усьому цивілізованому світі 65% сукупного виробництва припадає на долю дрібного і середнього бізнесу, і лише 35% — на долю великих підприємств. Це — зайнятість населення, податки, це, зрештою, політична й економічна стабільність держави. У нас же немає середнього класу, який є основою будь-якої розвиненої країни.
А з прийняттям нового кодексу дрібний і середній бізнес «задавили» податками, через що знову скоротилися робочі місця, знизився рівень життя громадян. Попри те, що підприємці взяли активну участь у обговоренні нового податкового документу. Але ці пропозиції владою не були враховані.
— Ви неодноразово особисто зверталися з пропозиціями щодо змін до Податкового кодексу. На вашу думку, чому ці пропозиції не були підтримані?
— Усім зрозуміло, що лобіювалися в першу чергу інтереси великого бізнесу. Про яку соціальну політику йдеться, якщо не постраждали лише олігархи? Вони як не платили податки, так і не платять, як виводили гроші в «офшори», так і виводять.
У рейтингу платників податків, де наша компанія отримала відзнаку як сумлінний платник податків, чомусь фігурують лише підприємці дрібної і середньої ланки. Не побачили ми там крупних олігархів, не побачили, які ж вони платять податки? Звідси — і низький рівень середньої заробітної плати, і мізерні пенсії. Чи можливе відродження України в такій ситуації? Однозначно, що ні.
— Що, на вашу думку, могло би змінити цю ситуацію?
— У першу чергу — зменшення кількості податків. Дрібний і середній бізнес необхідно стимулювати на державному рівні, особливо новий бізнес, який тільки спинається на ноги. Коли в усьому цивілізованому світі облікова ставка створює передумови для наповнення економіки грошима, то у нас все навпаки. Подивіться, у Японії це — 0,1%, у США — 0,25%, у країнах Євросоюзу — 0,75%. При цьому в Україні — 7,5%.
Це означає, що європейські країни дають гроші комерційним банкам під дуже дешеві відсотки, а гроші — це кров економіки. Якщо би Україна наслідувала приклад цивілізованих країн, знизивши облікову ставку хоча б до 2-3%, то за короткий проміжок часу ви би не впізнали її: з’явилися би нові робочі місця, збільшилися зарплати і пенсії. Тому це те, що слід зробити в першу чергу. В Україні ж немає передумов для розвитку дрібного і середнього бізнесу, кредити видаються підприємцям під 25-30% річних.
— Пенсійна реформа викликала великий резонанс в українському суспільстві. Що скажете з цього приводу?
— Це просто ганьба, а не реформа. Так, потрібно реформувати пенсійне законодавство і, можливо, не популярними методами. Але не можна механічно копіювати реформи європейських країн, не враховуючи при цьому тривалість життя українців. У нас вона значно нижча, тому, збільшивши трудовий стаж, влада цинічно вирішила проблему дефіциту Пенсійного Фонду.
Середня тривалість життя чоловіків — 63 роки, а пенсія — з 65-ти. Виходить, що люди недоживатимуть до пенсії… Це ж верх цинізму!? При цьому у нас 14 тисяч людей отримують «привілейовані» пенсії у розмірі 50, 100 або 200 тисяч (!) гривень. У 14 — мільйонній армії пенсіонерів вони складають 0,1%. І на них Пенсійний Фонд витрачає 10%. А понад 13 мільйонів отримують пенсію у 800-1000 гривень! Скажіть, як можна прожити на ці гроші? Про який паритет можна говорити?
— Передвиборна кампанія — привід побачити життя, як воно є, без прикрас. Що вас вразило найбільше?
— Так, я об’їхав багато населених пунктів Житомирщини, з болем дивився в очі цих нещасних, обділених, самотніх, кинутих напризволяще людей, яким розповідають про «краще» життя. Немає там щасливих людей, ось що вражає. Є або ті, хто не розраховує більше на державу, а лише на власні сили, або ті, хто все ж чекає і вірить обіцянкам. На жаль, цих людей і використовують. У тому числі на виборах. Хто залишився сьогодні у селі? Знедолені бабусі й дідусі, котрі живуть на пенсію у 800 гривень, а разом з ними — діти й онуки, бо роботи ніякої немає.
У Червоноармійську автобус навіть не ходить, тому що у людей немає 1-2 гривень заплатити за проїзд. А як хворій бабусі дістатися при цьому до лікарні? Люди запитували мене: а може, хтось навмисне хоче, щоб селяни вимерли? Не треба буде тоді купувати землю, просто бери і все… Прикро, адже село — це наш найбільший потенціал, а українська земля, якщо й використовується, то з найменшою ефективністю. За пай селяни отримують 400-500 гривень, і те — не грошима, а мішками зерна…. Ось вам наше господарство.
Болить душа. Дійшли до межі, люди владу не цікавлять. Усі забули, що працю слід поважати, що людей треба любити. Забули Бога, обіцянки, обов’язки. Один отримує мільярди, іншому немає за що купити ліки. Зарплата лікаря становить 1,5-2 тисячі гривень. І хтось хоче, аби за такі гроші спеціалісти сумлінно виконували свою роботу? Це смішно. Час змінювати стереотипи, при яких зручно жити владі, а не людям!
— Що б ви сказали нашим читачам наостанок?
— В усіх країнах добробут базується на підтримці основних галузей: це освіта, охорона здоров’я, культура, спорт. За 20 років в Україні ці галузі фінансуються за залишковим принципом, прогрес мінімальний, прірва із сучасним розвитком величезна. Усе це позначається на стані суспільства, на менталітеті, настроях. Я і моє підприємство постійно допомагаємо цим галузям у нашому місті і за його межами, але потрібні зміни на законодавчому рівні, аби люди це відчули.
У парламент повинні прийти нові депутати: успішні підприємці, талановиті вчені, перспективні економісти, юристи, амбітні представники усіх інших галузей, котрі довели, що вони можуть й уміють змінювати життя на краще. Ті, хто при владі сьогодні, довели протилежне. Тому таким людям не місце серед тих, кого обирає народ. Не будьте байдужими, від вас залежить усе! Разом ми зробимо наше життя європейським.