Одне слово — Чорнобиль, а два неприємних відчуття — чорне і біль. Ще довго будуть досліджувати, здогадуватися і вигадувати значення слова і місця, що отримали таку назву. Запитань багато… Безліч їх виникло і в сімдесяті, коли рішенням Першого секретаря ЦК КПУ було вказано місце будівництва атомної станції поблизу Києва.
Достроково збудована, до чергової річниці, а, значить, із погрішностями, АЕС дала струм. Багатьом було незрозуміло, чому Поліська земля стала виробником електричної енергії, більшою частиною для зарубіжжя? Загадками залишилися і замовчувані негаразди в роботі станції, викиди радіації на промзону та м. Прип’ять у 1982 році…
Ніч, 26 квітня 1986 року, наступні дні, місяці і роки стали найбільшими знаками запитання для людства. Чи був ядерний вибух? Ні! Чи зруйнований реактор? Мабуть, так. Що доповідати «на гору»? Чи є радіація?
А у той час невидиме випромінювання сягало більше 20 тисяч рентген на годину. Чи виживуть пожежні? Кого визнають винними у аварії? Кого посилати на ліквідацію наслідків? У домівках, звідки (в більшості випадків уночі) забирали, не кажучи куди, стоном стояли запитання.
Зруйнований реактор зачинили, людей виселили. Згодом вирішувалося питання, чи відносити радіаційно-забруднені міста Київ, Житомир, Новоград-Волинський та інші населені пункти до визнаних зон? Відповідь була готова: немає і не буде коштів. Могутня, космічно-ядерна держава СРСР вирішила — менші зони, менші проблеми…
Питання, хто такі постраждалі, стоїть і на двадцять сьомому році після аварії. Чи не пора забути про Чорнобиль? Забравши у людей пільги, виплатити проживаючим у зонах забруднення по 1 грн. 60 коп., 2 грн. 10 коп. у місяць і тим самим позбавити 11452 чоловік статусу постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. А далі можна урізати зони та на невиліковних територіях «дерибанити» деревину (ліси), землі, надра. (Це поки що обмежує Закон).
Стояло і стоїть питання: хто такі ліквідатори, скільки їх було та залишилося? Невже можна порівнювати тих, хто приїздили подивитися, і тих, хто руками приборкував атомну нечисть? З 1986 року понад 3 тисячі чоловік із Новограда-Волинського виконували завдання з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На сьогодні залишилося у місті і районі 387 ліквідаторів. Усі вже в літах, третина — у ліжку, або у візку. На жаль, при «високих темпах розвитку економіки» коштів на підтримку і лікування не вистачає на
50% від обіцяного.
Десятиліттями значна частина чорнобильських коштів йшла на різні програми, центри, фонди, а людям давали залишки, обіцяючи чорнобильцям, що побудують, зроблять, придбають. Сьогодні майже усі «флагмани» медицини і її обладнання у «надійних» — приватних руках, куди вхід чорнобильцям обходиться у значну суму. (Щоправда у Житомирі обнадіяли дітей до 18 років безкоштовним обстеженням на томографі.) А що далі? Витрачені чорнобильські гроші мають служити чорнобильцям безкоштовно!
На жаль, усе фінансове забезпечення здійснюється із Житомира. Тому плутанина в усьому: у плануванні, замовленнях і в обліку. Пояснення різні і абсурдні: «Не лежить хворий, то на 2013 рік коштів не планують». Чиновники бідкаються, що «постраждалі не хочуть лягати у лікарні, не користуються лікувальними путівками». А як лягати, якщо не кожен має гроші на це. Державні кошти у Житомир надходять під кінець року і сотні тисяч залишаються невикористаними або, наприклад, замовляють 100 тисяч пар рукавиць, 5000 флаконів наркозу, 7 тисяч дезрозчину, 24 тисячі штук бинтів тощо. Те, що замовляє Новоград-Волинська медицина, не виконується.
Звичайно, уже є зрушення в тому, що для постраждалих, які лягають у стаціонарне відділення, передбачено забезпечення деякими ліками і засобами. Тільки це для інвалідів. А що чекати іншим?
Секрет незрозумілого «піклування» про постраждалих та нечіткого планування захований десь дуже далеко. Вважається, що в Україні приблизно 200-400 тисяч ліквідаторів. В області знають кожний свою цифру. Медична статистика твердить, що є 326 тисяч постраждалих, а Департамент праці і соціального захисту населення області знає 290 тисяч. Мабуть, якась «точна» цифра є у Департаменті цивільного захисту ОДА, бо вони керують коштами для медицини (?) і кажуть, що в області «біля» 300 тисяч постраждалих.
Чим не мутна вода? Тисячі людських життів і мільйони гривень — де? З цієї «муті» потрібно терміново вибиратися і не допустити підтасовки до заздалегідь призначених цифр, тобто, скорочення пільговиків.
Руйнування здоров’я Чорнобилем, моральна травма евакуації поселилися водними негараздами у с.Гульськ, де переселенці-пільговики, пенсіонери, не в змозі фінансово утримувати енергозабезпечення водоканалу. До 2003 року держава давала дотації, а далі забула. Що робити?
На нервовому зриві відбуваються баталії з вирішенням питань дотримання законів, що зобов’язують перевозити пільговиків. Причинами є щорічне, цинічне недофінансування перевізників. Усього на 10 пунктів зменшилася черга на житло і т.д. Людей меншає, економіка «зростає» — чому недостає коштів?
Виникає питання: чи не настане день, коли, прокинувшись уранці, ми почуємо, що Чорнобиля не було, оскільки так комусь захотілося? Чи не сповістять колись героя-рятівника цинічним — «ти не ліквідатор»? Цього не повинно трапитися.