Василь Мушка звечора почав збиратися на полювання.
Марія, спостерігаючи, як чоловік ретельно готується на свої лови, дорікнула:
— Хо-одить! Хо-одить! Хоч би одного зайця приніс!
— Принесу, — пробурмотів Василь, вкладаючи речі в рюкзак.
— Коли принесеш?
— Завтра.
Марія реготнула.
— Дивися, хоч кота не принеси! Замість зайця!
— Маріє! Вгамуйся! Хіба не полював качку?
— Оту ворону облізлу, яку два роки тому приніс? Може, вона здохла, а ти її підібрав?
Василь насупився.
— Ліпше би удачі побажала.
— Ні пуху, ні пера!
— Та вранці!

Василь Мушка прорипів снігом до дуба і схоронився за його товстелезним стовбуром. Потім загнав два набої в дуло рушниці і, звівши обидва курки, почав чекати.
Аж раптом позаду:
— Руки вгору!
Від несподіванки Василь Мушка підстрибнув. Підняв догори руки. Разом із рушницею.
За спиною наказали:
— Стань до нас лицем! Тільки без зайвих рухів!
Мисливець повернув на сто вісімдесят градусів. Вирячився.
За кроків п’ять від нього стояли два вгодованих… зайці. Як кабани! В лапах — рушниці. Дула націлені на Василя Мушку.
Посмішечки на мордах русаків такі єхидні.
Той, що з довшими вухами, грізно наказав:
— Зброю на землю!
Мисливець слухняно поклав рушницю.
А той, що з коротшими вухами, раптом запитав:
— Це не ти, бува, мені вуха на половину відстрелив?
Василь Мушка поклав руку на серце.
— Не я. Бог свідок.
Довговухий для чогось запитав:
— Як звати?
— Вася. Василь. Мушка.
Коротковухий хихикнув:
— Щось дуже велика мушка! — і кивнув. — Ставай до дуба!
У мисливця на тілі виступили шпарини.
— Не треба, зайчики.
— А! Вже ми тобі «зайчики»! Ставай куди сказано! Не гаймо часу! Будь мужнім! — заєць-здоровань звів курки.
Василь Мушка завив:
— Не треба-а. Я більше не буду-у.
— Гаразд, — раптом подобрішав довговухий. — Ставимо тобі ультиматум.
— Усе зроблю!
— Тоді обіцяй нам, що на полювання більше не ходитимеш. Ось тобі папір, ручка, а он — пеньок. Пиши заяву!
Василь Мушка присів нав-
шпиньки біля пенька, почав ручкою шкрябати на папері.
А ті далі наказували:
— Підпис постав!.. І дату!.. А ще іменем лісового закону рушницю твою конфісковуємо!.. Тепер можеш іти!
Василь мушка засумнівався:
— А в спину не пальнете?
— Ми зайці порядні.
Мисливець — рип-рип снігом. Коли ззаду як гахне... Та набої наче пролетіли мимо. Знову постріл.
— А-а-ааааааа! — зарепетував Василь Мушка і кинувся тікати з лісу.

— А-а-ааааааа!..
— Васю, що з тобою? — затормосила чоловіка Марія.
Василь схопився, з чола піт градом.
Дружина перепитала:
— Чого ревеш на всю хату? — і додала — Вже шоста ранку. На полювання збиратимешся?
— Ні! Ні! — замахав руками чоловік.
— Якийсь дивний ти, — на те дружина. — А чого не підеш?
Василь сів край ліжка. Долонею змахнув з чола піт.
— Кажуть, — мовив, — у лісі об’явилися терористи. Треба перечекати.
— Хто каже? Коли каже?
— Давай ще поспимо.
— Ну, давай.
Марія повернулася на правий бік, Василь — на лівий. Але не спали, думали: що ж то воно було?