«ПОВЕРНИ БОРЖОК»
Руслан Тихончик (імена в матеріалі змінено) розпочав свій бізнес завдяки своєму приятелеві Єгору Круглову, колишньому авторитетові дев’яностих. Той дав йому в борг солідну суму. Але під проценти — аж сорок відсотків. Руслан пообіцяв Єгору із поверненням боргу не затягувати.
І справді, Тихончикове господарство досить швидко почало процвітати, і він повернув позичальнику борг. А ось із відсотками якось не вийшло. Руслан раптово захворів, бізнес пішов на спад. Ініціативу довелося перехопити Марії, Тихончиковій дружині. Та справи не поліпшувалися. Наче хто зурочив.
А Круглов жадав повернення відсотків. Дзвонив Тихончику по телефону, погрожував.
Бізнесмен просив колишнього авторитета почекати. Мовляв, стане на ноги — розрахується.
Круглов же чекати не мав бажання. У нього були свої види на життя. За його ж розумінням — «понятія».
В один із суботніх вечорів біля Тихончукової садиби зупинився «джип».
Руслан вийшов назустріч гостю.
— Привіт, Тихоня! — на обличчі Круглова розлилася єхидненька посмішка. — А ти казав, що захирів!
— Та ось оклигую потроху, — мусив виправдовуватися Тихончик.
— Ну, значить, діла будуть.
— Заходь до хати.
— Та, знаєш, ніколи. Ось проїжджав мимо та й, думаю, зазирну до свого… боржничка, хе-хе!
Тихончик опустив голову.
Круглов же, ніби між іншим, поцікавився:
— Ну, як твої поросята, корови? Хрюкають-мукають?
— Мусив трохи забити. Проблеми.
— А в кого їх немає, Русланчику? Проблема на проблемі і проблемою поганяє! Та й часи нині неспокійні. Там стріляють, там грабують, там обдирають… Ну що там з відсотками-то?
— Єгоре. Я пам’ятаю…
— Це добре, що не забув, — скривився Круглов. — Але мені цього замало.
— Я знаю. Але…
— І цього також замало. Всі терміни збігли, дорогенький. А хатинка в тебе нічогенька! І, кажеш, що в тебе там ще щось трохи мукає-хрюкає?
Руслан зблід. Він збагнув, куди хилить Круглов.
— Єгоре…
Той договорити не дав. Перейшов на грубощі і свої умови:
— Коротше так, Тихоня. Даю тобі три дні. Відсотки помнож на двоє.
— Як??!
— А ти як думав? Коротше. У вівторок, щоб усе приніс, — і Круглов, глипнувши з-під лоба на Тихончика, з притиском додав. — Не принесеш — зарию!
Потім небажаний гість вийшов за хвіртку, сів у «джип», і авто різко рвонуло з місця.
ГНІВ МАРІЇ
Марія не встигла, побачила лише хмару пилюки на грунтовій дорозі, яку здійняла іномарка Круглова.
— Чого він приїжджав? — засапано спитала чоловіка.
Руслан, наче не зрозумів:
— Хто?
— Бандюган той! На колимазі своїй був!
— Дай, Боже, всім такі «колимаги».
— Чого, питаю, того Круглова приносило?
— А ти нібито не знаєш?
— От учепився! Не підожде ніяк! Ніби з голоду здихє! Що казав?
— Борг треба повернути.
Марія не вгавала:
— Другана собі знайшов! Придумали якісь проценти! А ще вчилися в одному класі! А ти що сказав?
— Поки нічого.
— Як нічого?
— Він дав три дні строку.
— І що тепер робити?
— Щось треба продавати.
У Марії очі аж удвоє збільшилися:
— Що продавати? Що, Руслане? Ферму із живністю? Чи, може, будинок? Нічого не дам! У міліцію піду! Посаджу його, скотину!
— Не репетуй, — гримнув Руслан. — Криками не допоможеш. Подумати треба.
«ДАВАЙ УСЕ КИНЕМО»
Та подружжя Тихончиків нічого придумати так і не змогло. Знайомі в борг не дали. Самі влізли в кредити, як і Тихончики, які ледве зводять кінці з кінцями. А позбавлятися господарства не хотілося. Мали на нього велику надію.
У вівторок Руслан подзвонив Круглову. Попросив, щоб той ще трохи зачекав із поверненням боргу.
Проте Єгор одразу визвірився:
— Ще два дні! Не більше! І не дзвони!
Тихончик і не подзвонив. Грошей не знайшов. Що говорити Круглову? Щоб ще почекав? Зрозумів його становище? Не та це людина, котра розуміє чиїсь труднощі.
— Маріє, — ввечері, коли малолітні син і дочка заснули, Руслан завів важку розмову з дружиною. — Він від нас не відчепиться. Я його знаю. Піде на все. За тебе і дітей боюся. Жили ж якось раніше.
— І що ти пропонуєш?
— Давай усе кинемо і поїдемо звідси?
— Куди? З торбою по світу?
— До моєї матері в село.
— Не хочу я в село, — категорично заявила Марія. — Доходить воно твоє село! Три двора з половиною залишилося.
— Зате тиша, природа. А які там ставки! Розводь рибу… Маріє, а це ідея!
— Не хочу я риби! — скипіла дружина. — І там знайдуться такі ж Круглови! Спасу від них ніде немає. Може, сходиш таки в міліцію.
— У нього там усе схоплено.
— Часи ж змінюються.
— Поки вони зміняться, то й посивієш. Тим більше, сам давав добро на відсотки. Хотіли, як краще, а воно… як завжди. Не наша це справа. Бізнес. Та ще ця хвороба. Лікарі кажуть, що треба спокій та відпочинок. Ну, й дієта. Ех-хе-хе, дієта. Поїхали в село.
— Ні!
НАПАД
Руслан Тихончик обійшов ферму і, перекинувшись зі сторожем кількома словами про те про се, рушив додому через молодий березово-осиковий лісок.
Ще здалеку, на лісовій дорозі, він помітив червоне «Жигулі».
«Грибники? — подумав Руслан. — Але які зараз гриби? Хіба що сироїжки з’явилися. А може, відпочивальники? Хм, чи коханці?»
У цей лісок, що межує з містом, часто приїжджають відпочивати городяни. Так би мовити, на шашлики. А минулого року, коли пішли перші красноголовці та бабки, Руслан натикнувся на автівку, що ховалася серед малинника. Машина ходила ходором, і із салону долинали стогони.
Довелося Русланові давати крюк, щоб обійти пристрасних полюбовників.
Цього разу червоне «Жигулі» не сіпалося, вкопано стояло. Але варто було порівнятися з авто, як із кущів несподівано вийшло двоє гевалів.
Один із них поцікавився:
— Руслан Тихоня?
Тихончик кивнув:
— Він. А що?
— Тобі привіт від Круглого! — осміхаючись, вискалив зуби другий незнайомець і занурив руку в потайну кишеню куртки.
Руслан усе зрозумів. Мить — і він кинувся вбік, до кущів. Проте фермер не добіг до них кілька кроків — пролунав постріл.
Тихончик схопився за шию і впав на землю. Але жага до життя і думка про свою сім’ю змусили його підвестися. Далі — рятівні кущі.
Позаду ж чулися лайка, тупіт ніг і... постріли. Кулі то впиналися в стовбури дерев, то пролітали мимо.
З КУЛЕЮ В ПОТИЛИЦІ
Руслан із кулею в потилиці таки прибіг додому. Відчинив двері і зваливсь у порозі.
Марія на мить оціпеніла. А коли побачила кров на шиї чоловіка, то мало не зомліла.
Зарухався Руслан:
— Маріє, бери дітей і біжіть до сусідів… «Швидку» визви… І міліцію…

Двох нападників затримали того ж дня. Ними виявилися двоє рецидивістів, котрих добре знали в місті. І досить швидко з’ясувалося, що найняв їх колишній авторитет дев’яностих — Круглов. Його арештували наступного дня. В іншій області. Певні «канали» Єгору повідомили, що за ним незабаром мають прийти «органи». Ось чолов’яга, поспіхом згрібши коштовності і гроші, рвонув із міста.
Та не пощастило…