Трапляється, що матері залишають своїх дітей напризволяще, а буває — дарують родину чужим. Як у такому разі виправити чужі помилки, як врятувати долі дітей, що робити, коли в серці є щире бажання допомогти та відкрити свою душу чужій дитині? У який момент з’являється бажання створити прийомну сім’ю, і чи важко справлятися з вихованням? Свою історію до Дня усиновлення розповість наша героїня Наталія Сайко.
Наталія та Віктор Сайко були звичайною родиною, яка виховує доньку Каріну. Вона — хімік-лаборант за освітою, але присвятила себе вихованню дочки. Він — співробітник ДАІ з 20-річним стажем. Їхнє життя змінив один випадок. Це сталося, коли новим членом їхньої щасливої родини став 14-річний Едик.
— Пані Наталіє, як вийшло так, що ви взяли у сім’ю Едика?
— Це — син моєї двоюрідної сестри. Після її смерті хлопчиком опікувався батько, який покинув родину, коли Едику було 4 роки. Спочатку все було нормально, та коли я побачила, яке до дитини ставлення, то вирішила — потрібно щось змінювати. Рідний батько виганяв сина з його ж будинку, вів неблагополучний спосіб життя. Ми поговорили з Едиком і запропонували переїхати до нас. Він погодився.
— Як таку ідею сприйняли ваш чоловік та дочка?
— Чоловік лише запитав: «Ти впораєшся?» А як же не спробувати, адже Едик нам не чужий — ми його хрещені батьки. Та я все одно завдячую чоловікові, що підтримав. Знаєте, я б не покинула Едика, якби Віктор відмовився його взяти у сім’ю. У такому випадку я вмовляла би чоловіка до останнього.
— Чи не боялися відповідальності, адже у хлопчика у такому віці вже сформований характер?
— У жодному разі! У мене вже є досвід виховання дитини, тому я знала, що впораюся. До того ж, він виріс на наших очах, бавився з Каріною.
— Чи пам’ятаєте перший день, коли він з’явився у вашому будинку? Яким він був?
— Я ніколи не забуду страх у його очах та спустошеність. Хоч ми і не чужі, але це все одно — зміна обстановки. Ми — досить суворі батьки, одразу ж взялися за дисципліну. Едик — така собі «дитина вулиці», тому йому було важко звикати до нових правил. Але він швидко адаптувався, вже зараз відчуває себе, як вдома.
— Скільки вже часу хлопець проживає з вами? Чи змінився якось?
— Ми забрали його 4 роки тому. Сьогодні Едику — 18 років. Зміни є, і досить помітні. Зараз він став відповідальним, замислюється над майбутнім. Колись він був непосидючим, шустрим, нині — все обмірковує та обирає компанію, з якою спілкуватися. Едик навчається у Житомирі на кухаря-бармена — останній курс. Проте мріє бути далекобійником, тому планує йти навчатися на механіка.
— Чи виникали у вас якісь труднощі під час створення прийомної сім’ї?
— Єдиною проблемою було те, що ми забрали Едика у вересні, а його пенсія почала надходити у квітні. Його тато забирав гроші на свої потреби, більше того, навіть не сплачував аліменти. Ці гроші ми збирали, сьогодні ж зробили ремонт у будинку Едика та купили деякі меблі. Я дякую працівникам центру соціальних служб та служби у справах дітей, які допомагали нам. Велика подяка соціальним педагогам.
— Що б ви побажали тим родинам, які хочуть створити прийомну сім’ю, але бояться?
— Діти — це завжди важко. Звісно, у маленькому віці простіше, коли старший — більше труднощів. До того ж, не всі діти залишаються вдячними. У мене є багато знайомих, які брали дітей на виховання… Знаєте, ніхто з них жодного не повернув назад. Це означає, що все — у наших силах, з усім можна впоратися.
P.S. Нині у місті функціонує 9 прийомних сімей, в яких виховується 12 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо ви маєте бажання наслідувати гарний приклад і зробити добру справу, — звертайтеся за телефонами: 2-07-12 (міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, вул.Шевченка, 31) та 2-08-91 (служба у справах дітей Новоград-Волинської міської ради, вул.Замкова, 3/6).
Міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснює соціальне супроводження всіх прийомних сімей. Для них створено клуб «Родоцвіт», мета якого — надання прийомним батькам і прийомним дітям психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інших послуг, допомога у вирішенні життєвих проблем сімей, які виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.