12 липня православні християни відзначають день святих апостолів Петра і Павла. Їх за традицією називають первоверховними апостолами й особливо вшановують як учнів Ісуса Христа, котрі після Його смерті і воскресіння почали проповідувати і поширювати вчення Євангелія по усьому світу.
За євангельським свідченням, Ісус Христос призвав рибалку Симона з його братом Андрієм в учні. Симон став ревним послідовником Ісуса і за свою міцну віру в те, що Ісус є Христос, Син Божий, одержав від Нього ім'я Петро, що означає «камінь».
Павло ж, який носив колись ім'я Савл, був жорстоким гонителем християн і навіть брав участь у вбивстві першого християнського мученика архідиякона Стефана.
Однак він був чудесним чином навернений до віри Самим Христом. Після цього він хрестився, одержавши ім'я Павло, і став ревним проповідником християнства.
За традицією Православної Церкви, святу передує багатоденний піст, встановлений в наслідування апостолам, котрі у пості і молитвах готувалися до початку євангельської проповіді. Тривалість посту залежала від дати святкування Великодня: від шести тижнів до восьми днів. Сьогодні православні розговляються, славлять апостолів і Ісуса Христа.
До свята прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. На церковну службу йшли з квітами й віночками, окрасою яких були червоні маки. Ритуальною стравою були, так звані, мандрики. Випікали ці коржики із пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву пиріжків у народі пов'язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, у яких зозуля вкрала одного «мандрика», і за це її Бог покарав — саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля «мандриком подавилася», але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.
До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і в день свята освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім доспіло.
У Карпатах та Прикарпатті пастухи влаштовували свято на вигонах та полонинах: пекли мандрики, веселились, змагались, танцювали. Проводили обряд «копання Петра», коли викопували в землі по периметру квадратну канаву (куди, сівши, можна було опустити ноги), а всередині на траві накривали «стіл» з наїдками. Співали пісень:
А на Петра вода тепла,
Лиш би ся купати,
Ой на Петра личко біле,
Лиш би цілувати!
Хоча основний лейтмотив свята становив початок жнив, до яких в Україні приступали після Івана Купала. Та й означені святі за народною уявою були перш за все хліборобами:
Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить...
У жнива казали, що святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись з Богом, «парували» людей: ледачій дівці — роботящого хлопця, а роботящій — лежня, бо якщо навпаки, то ледарі з голоду помруть. А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей (хто батька і матір шанує, щосуботи купається і поважає святу п'ятницю).