ПРИЙШОВШИ ДО ХРАМУ
До храму входимо завжди до початку богослужіння, тихо і благоговійно, як до Божого дому. Краще прийти за 10-15 хв. до початку, тоді буде час поставити свічки, подати записки за здоров'я чи упокій наших близьких, помолитися перед іконами. Розмови, сміх, шум при вході та під час перебування у храмі зневажають святість Божого дому й не сумісні з християнським благочестям. Традиція приписує чоловікам входити до храму з непокритою головою, а жінкам голову покривати. Ввійшовши до храму, зупиняємося недалеко від дверей і тричі хрестимося. Потім можна підійти до тетраподу чи аналою, на якому покладено ікону, і, двічі перехрестившись, поцілувати ікону, а тоді перехреститися ще раз.
При потребі, проходячи перед царськими дверима іконостасу, зупиняємось і робимо малий поклін із хресним знаменням.
Чоловіки у храмі зазвичай стоять праворуч, а жінки — ліворуч (подружжя може стояти разом, наприклад, у центральній частині храму). Звісно, що такого звичаю кожен дотримується з власної волі, бо теперішні церковні приписи не регламентують того, де люди мають ставати у храмі вірних. Прохід навпроти царських дверей (по можливості) не займають, щоб був доступ до тетраподу.
Ставши в храмі, з присутніми вітаємося тільки поклоном, але ніколи за руку. Навіть з близькими в храмі не розмовляємо. З часом люди звикають стояти на «своєму» місці, тому, яке їм найкраще відповідає для молитви, але якщо це місце зайняте, то стаємо там, де вільно. В Божому храмі не годиться виявляти якісь претензії на власне місце.
Ходити по храмі під час відправи не дозволено, особливо на вході з кадилом, Євангелієм, чи Чесними Дарами, на великому вході, під час читань та під час інших важливих моментів богослужіння. Увійшовши до храму, не оглядаємося і не розглядаємо навколишніх людей, а намагаємося зосередитися на богослужінні. Під час коротких пауз у відправах радять молитися «Ісусову молитву»: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного», щоб не відволікатися сторонніми думками і огляданням присутніх.
Не дозволено переходити через храм між тетраподом і іконостасом. Проходячи храмом під час богослужіння, не оглядаємось і не розглядаємо його убранства, для цього є час поза богослужінням. Храм — це Божий дім, в якому не можна поводитися, як у музеї, проходжуватися із руками в кишенях чи заклавши їх за спину. Щодо цього хтось слушно зауважив: «Не тільки ти дивишся на зображеного на іконі, а й Він дивиться на тебе...».
ЗНАК ХРЕСТА, ПОКЛОНИ
Хрестимося і робимо поклони однозгідно з усіма богомольцями. Тобто, у той самий час і спосіб, без поспіху і з належним благоговінням.
Хрестимось так: з'єднуємо три пучки правої руки (знак рівности Пресвятої Тройці) і торкаємося ними чола (щоб Господь освятив наш розум), промовляючи: «Во ім'я Отця», потім грудей (щоб Господь освятив наше серце), кажучи: «і Сина», далі — правого плеча зі словами: «і Святого Духа», й завершуємо на лівому плечі (щоб Господь освятив наші сили), кажучи: «Амінь». Опустивши руку, вклоняємось.
ЦІЛУВАННЯ ІКОН ТА ІНШИХ СВЯТОЩІВ
До ікон та інших святощів прикладаємося (цілуємо) або до початку богослужіння або після його закінчення. Пам'ятаймо, що неприпустимо прикладатися до святощів із нафарбованими вустами. Зображення на іконах цілуємо не в лики (обличчя), а в руки, плащаницю цілуємо в зображені на ній Христові рани. Підходячи до цілування святощів, бажано залишити (під чиїмсь наглядом) парасолі, торбини тощо. Перед тим, як прикластися до ікони, роблять два поясних поклони і з хресним знаменням, а опісля один також із хресним знаменням. Якщо ми підходимо до священика чи єпископа, який благословляє чи помазує освяченим єлеєм (мирує), то третій поклін робимо після приймання благословення чи помазання.