Дорогі земляки!

Ще зовсім недавно будь-яка згадка на офіційному рівні про голодомор 1932-1933 років була неможливою. Тоталітарний режим намагався стерти з людської пам’яті цю сторінку української історії, як стер і знищив, заморив голодом мільйони невинних українських селян, точна кількість яких досі не підрахована. Але забути таке неможливо. Забути — значить дати мовчазну згоду з діями тих, хто спочатку створив штучний голод на родючих українських землях, а згодом — робив усе можливе, аби
переконати прийдешні покоління в тому, що злочину не було.

У 1998 році в Україні запроваджено День пам’яті жертв голодоморів, що припадає на четверту суботу листопада. У цей день кожен, хто вважає себе патріотом України, повинен згадати трагедію національного масштабу 1932-1933 років, запалити символічну свічку і вшанувати пам’ять безневинно загиблих хвилиною мовчання. Наше завдання і завдання наступних поколінь — у жодному разі не допустити таких трагічних подій. А це можна зробити, лише знаючи свою справжню історію.

Низько вклоняюся перед світлою пам’яттю невинно убієнних, висловлюю шану й повагу тим, хто пережив лихоліття 33-го.

З повагою депутат обласної ради Петро СЕРБІН

28 листопада минає 40 днів, як перестало битися серце нашої улюбленої Ірини Юріївни МАКАРЧУК (ОРЖЕХІВСЬКОЇ)

Життя, мов тоненька нитка, обривається, зупиняючи людину на життєвій дорозі. Бог забирає найкращих. Плачуть за тобою всі стежки, плаче за тобою дім, бо немає мами, дочки та подруги в нім. Пам’ять про тебе — чиста і світла — назавжди залишиться в наших серцях. У цей скорботний день, хто тебе знав, — пом’яніть тихим, добрим словом. Царство тобі Небесне та вічний спокій твоїй прекрасній та світлій душі.

Сумуючі однокласники, куми Туровець, хрещениця Маша, кум Шикута В., сім’я Кручок, Люда Буніна та її сім’я

22 листопада минуло 9 днів, як пішла з життя гарна колега Лариса Віталіївна ХМІЛЕВСЬКА

Горбок землі мовчить, як все довкола і огортає душу тихий жаль, що не побачимо ніколи ні твою радість, ні твою печаль. Нема тебе, хоч скільки хочеш клич, сама печаль повисла над землею, у світі, серед безлічі облич, вже не зустріти посмішки твоєї. Не заросте ніколи та стежина, що провела тебе в останню путь, похилиться зажурена калина, і добрим словом люди пом’януть.

Медпрацівники рентгенвідділення

22 листопада — 5 років, як немає з нами дорогої людини Віктора Івановича КОТВИЦЬКОГО

Залишився біль і безмежна скорбота у наших серцях. Вічна пам’ять і Царство Небесне тобі, рідний.

Дружина, діти, онуки

23 ноября — 2 года, как ушёл из жизни дорогой нам человек Николай Васильевич ПРОХОРЧУК

Нам плохо без тебя, ты знаешь,

Но ты за нами наблюдаешь.

Нам продолжаешь помогать,

Советы с высоты давать.

У каждого из нас на сердце боль —

Но почему ты не со мной?

Зачем так рано ты ушёл?

Ведь час твой, папа, не пришёл!

Как было хорошо с тобой,

Как одиноко — без тебя.

Как-будто стала сиротой

Вся наша дружная семья.

Ведь в один миг мы потеряли

Твою поддержку и тепло.

Ах, если б только раньше знали!

Но это б врядли помогло…

Да, не вернуть тебя, мы знаем,

Но оттого не легче жить.

Мы по тебе, родной, скучаем

И будем вечно мы любить…

Вечно скорбящие жена, дети, внуки

Є сила, що може забрати з життя,

Та з пам’яті рідних — ніколи...

27 листопада минає 40 днів з дня смерті дорогого, люблячого батька, дідуся, прадідуся Сергія Олексійовича ГОПАНЧУКА

Здається нам, що Ви в дорозі, що скоро станете на порозі. Не хоче серце з цим змиритись, що в очі вже не подивитись. Вам би ще жити, жити й жити... Весь вік ми будемо тужити. Земля Вам хай буде пухом і вічне Царство в Небесах. Вас ніколи не забудем, назавжди Ви в наших серцях.

Вічно сумуючі доньки Галина, Оксана, зять, онуки, правнучок

27 листопада — 40 днів, як перестало битися серце найдорожчої для нас людини, чоловіка, батька, дідуся Сергія Олексійовича ГОПАНЧУКА із села Великий Молодьків

Горбок землі мовчить, як все довкола, і огортає душу тихий жаль, що не побачимо ніколи ні твою радість, ні твою печаль. Нема тебе, хоч скільки хочеш клич, сама печаль повисла над землею. У світі серед безлічі облич вже не зустріти посмішки твоєї. Не заросте ніколи та стежина, що провела тебе в останню путь, похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть.

Вічно сумуючі дружина та син з сім’єю

27 листопада минає 40 сумних днів, як пішов у вічність В’ячеслав Віталійович ПАПЧЕНКО

Здається нам, що десь в дорозі,

Що скоро станеш на порозі.

Не хоче серце з цим змиритись,

Що в очі вже не подивитись.

Молитва хай дійде до Бога,

Щоб рай був там тобі на небі.

Любов щоб наша тебе гріла,

А пам’ять на землі зоріла.

Вічно сумуючі дружина, син, донечка, батьки, брат з сім’єю, сестра

18 листопада трагічно обірвалося життя прекрасної людини, матері, бабусі, дружини, тещі та доньки Алли Віталіївни МАРЧЕНКО

Хай Господь упокоїть твою душу у Царстві Небеснім.

Сумуємо, пам’ятаємо, любимо.

Рідні

30 листопада минає 8 років світлої пам’яті дорогенької, турботливої матусі, лагідної бабусі Лідії Микитівни КАРПОВИЧ

Низько вклоняємося перед світлою пам’яттю рідненької матусі. У наших серцях назавжди залишиться біль і смуток непоправної втрати. Ані час, ані роки не зітруть в наших серцях найкращі спогади, любов і вдячність до Вас. Нехай Господь дарує Царство Небесне і вічну пам’ять, а свята земля береже Ваш сон. Хто забув, — згадайте, хто пам’ятає, — пом’яніть добрим словом і щедрою молитвою. Любимо, сумуємо, пам’ятаємо.

Вічно сумуючі дочка, зять, син, невістка, онуки, правнуки та всі рідні

28 листопада минає 40 днів світлої пам’яті Ірини Юріївни МАКАРЧУК

Тебе не можна було не любити... Люба моя мамо, мамо моя рідна. Дуже хочеться, щоб ти була з нами, бо ти насправді цього гідна. Дуже хочеться гуляти з тобою і восени, і влітку, і зимою. І бачити щодня твою усмішку та забути, як ти лежала хвора в ліжку і терпляче страждала, а мене ти ніжно обнімала своїми теплом, і ласкою зігрівала. Впевнено з татом життям крокували. Хоча такого вже не буде... Та все одно ти з нами будеш всюди. Ти будеш нам допомагати. Знай — ти найкраща мати.
Сумуємо, любимо, пам’ятаємо.

Донечка Наталочка, чоловік Андрій

28 листопада минає 10 років, як перестало битися серце ріднесенької нашої матусі і бабусі Галини Йосипівни ЗАГРИВОЇ

На душі — біль і жаль, і сум. Тебе немає і більше вже не буде. Та пам’ять про тебе вічно житиме в наших серцях. Царство Небесне і вічний спокій тобі, рідненька. Хто забув її, — згадайте, хто пам’ятає, — пом’яніть.

Вічно сумуючі дочка Ірина, зять та онуки

23 листопада минуло 9 днів, як передчасно пішов з життя Сергій Анатолійович ГОРДІЙЧУК

І не забути, і не повернути. Лиш з болем в серці лишилось жити. Свята земля хай буде пухом, а Господь пошле Царство Небесне твоїй душі та вічну пам’ять на землі.

З глибоким сумом батьки та брат з сім’єю