З ІСТОРІЇ І СЬОГОДЕННЯ
Як свідчать історичні дані, наймитство і бурлацтво були поширені вже в XVI-XVII ст. Особливої ж масовості вони набули в другій половині XIX-на початку XX ст., коли в Україні став бурхливо розвиватися капіталізм. Бурлаки й наймити в тогочасному суспільстві були найбільш пригніченими й зневаженими людьми. Важка праця, постійне недоїдання, самотність, духовна пригніченість часто призводили до хвороб та ранньої смерті.
За останні роки, через економічну кризу в нашій країні, чимало людей виїхали за кордон на заробітки — ті, хто втратив роботу або взагалі не зміг влаштуватися, змушені були шукати якогось виходу. Зрозуміло, що не всі будуть підприємцями… Тому багатьом довелося покидати свої сім’ї, рідних, близьких і шукати кращого життя далеко від рідної домівки. А хіба на чужині воно краще? Мабуть, що ні. Важка праця, незнайомі люди й мова — все це чекає бідного заробітчанина. Але той, хто ризикнув, змушений пристосовуватися до всіх незручностей і негараздів та тішитися тим, що зароблені гроші поліпшать добробут його сім’ї.
Часто заробітчанам доводиться працювати в жахливих умовах. Нерідко — безплатно, під охороною. Роками! Потім — лише гроші на квиток, аби дістався додому. А то й копняка під зад — добирайся, мовляв, як хочеш!
Досить поширеними є випадки, коли заробітчан на закордонних вокзалах (особливо московських) оббирають усілякі рекетири чи то від якогось «Бєлого», чи то від якогось «Чорного». А то — «Сліпого» чи «Зрячого»…
Не церемонячись, вдираються у вагон і нахабно, погрозливо заявляють: або гроші, або залишитеся тут назавжди!
І справді, скільки українського люду «залишилося» там «назавжди», зникло безвісти, — злічити ніхто не може. А скільки їх у целофанових мішках «повернулося» додому… Хтось упав зі стіни на будівництві і розбився, когось розчавила бетонна плита перекриття, когось переїхала електричка, коли той бігав по хліб, щоб поснідати перед роботою, когось забили місцеві бандюки, вимагаючи «відсотки» за перебування на «їхній» території, хтось утопився чи допомогли утопитися, хтось безслідно зник тощо.
Однак українці, незважаючи ні на що (немає ж іншого виходу!), все одно їдуть на заробітки, не знаючи, що їм готує день прийдешній.
ЖАХЛИВЕ ДТП ПІД МОСКВОЮ
На шпальтах останніх номерів нашої газети повідомлялося про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася вночі проти 23 грудня 2011 року біля села Єльня Можайського району Московської області і яка забрала життя восьми українців, мешканців Новоград-Волинського району Житомирської області. Люди були у Росії на заробітках, поверталися додому, щоб зустріти Новий рік із рідними…
«Водій мікроавтобуса «Ford Transit» з українськими номерами, що їхав з Москви у бік області, не впорався з керуванням та скоїв по дотичній зіткнення з пасажирським автобусом «Mercedes», після чого виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з фурою з Білорусії, що прямувала до Москви», — сказав представник ДАІ.
За його словами, у момент аварії в мікроавтобусі «Ford Transit» знаходилися 11 осіб — вісім загинули і троє отримали поранення. Також травми отримав водій вантажівки. При цьому 22 пасажири автобуса «Mercedes» не постраждали.
«Через сильний снігопад мікроавтобус занесло, в результаті він зіткнувся з двома автобусами і вилетів на смугу зустрічного руху, де врізався в фуру», — повідомив співрозмовник.
За його даними, одного з трьох поранених робочих госпіталізували в реанімацію з серйозними травмами. Четвертий потерпілий, водій фури, отримав незначні травми.
Джерело також зазначило, що при загиблих поліція не виявила ніяких документів, їх особи встановлюються.
Така інформація надійшла до засобів масової інформації в перші години після аварії, що сталася під ­Москвою, і в якій загинули наші земляки.
А вже наступного дня Сергій Лавренюк, голова Новоград-Волинської РДА, розповів, що в мікроавтобусі їхали 12 наших заробітчан — водій та 11 пасажирів. Через великі снігопади видимість була погана. Однак водій, Юрій Осінський, спробував обігнати міжміський автобус «Мерседес» зі Смоленська. «Форд-Транзит» раптом занесло, він зачепив «Мерседес» боком і виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся у лоб із фурою, що їхала з Білорусі. Удар був сильним. Вісім пасажирів «Форд-Транзита» загинули на місці. Водія, трьох пасажирів та шофера вантажівки доправили до Можайської райлікарні. Трьох із них через кілька днів виписали з лікувального закладу. Проте, прибувши додому, одному із них стало зле, і чоловіка, з черепно-мозковою травмою та переламаними ребрами, негайно довелося доставляти до реанімаційного відділення. Тепер йому з легень відкачують воду. Всі загиблі — з Новоград-Волинського району, з п’яти сіл. В основному, це — молоді хлопці. Половина з них були неодружені. Недавно повернулися з армії. Тут не було роботи, тому поїхали на заробітки.
Один із учасників цього страшного ДТП, лишившись живим, розповів свою версію аварії. Він повідав, що погода того дня і справді була кепською: валив сніг, видимість була поганою. Оскільки на вокзалах рекет відбирає гроші, то найняли приватний транспорт. Додому мали намір їхати через Білорусь, шістьма мікроавтобусами. Там на кордоні таможня, мовляв, «бере» менше. Так ось хлопці, котрі їхали у «Форд-Транзит», вирішили перекусити, звернули до придорожнього кафе. Потім почали наздоганяти свою «колону». Аварія сталася, мабуть, через перевищення швидкості. Про це у засобах масової інформації говорили і російські поліцейські.
ДОПОМОГА РОДИЧАМ ЗАГИБЛИХ І ПОТЕРПІЛИХ
Рідним після похорону треба буде залагодити купу формальностей, пов’язаних передусім із тим, що загиблі працювали в Москві нелегально. Одне з питань — гроші. До речі, ті, які везли заробітчани, — безслідно зникли. Підозрюють, що їх забрали російські поліцейські.
Родичі загиблих розповідають, що хлопці на будівництві заробляли до двох тисяч доларів на місяць. Тяжко зароблене везли із собою, проте… не довезли.
При зустрічі Сергій Лавренюк, голова Новоград-Волинської РДА, сказав, що рідні загиблих і справді розповіли про зникнення грошей. Про це Сергій Іванович повідомив у Міністерство закордонних справ України. Щодо цього питання триває слідство. Хоча буде досить складно повернути всі зароблені заробітчанами гроші, оскільки, як тепер довести, хто скільки грошей із собою віз. Проте, над цим працюють.
Для допомоги родичам загиблих у ДТП заробітчан і тих, хто лишився в живих, при райдержадміністрації негайно була створена спеціальна комісія.
За словами голови Новоград-Волинської РДА, Сергія Лавренюка, насамперед стояло завдання: без зволікань доставити тіла загиблих і тих, хто вцілів, на батьківщину.
Попри допомогу, виникло чимало проблем. Родичі загиблих почали скаржитися, що за видачу свідоцтв про смерть у державних установах Можайська Московської області з них вимагають по 200 доларів, хоча перед цим телефонували звідти і говорили, що гроші потрібні будуть лише на дорогу. Особисто С. Лавренюк знову ж таки звернувся до нашого МЗС. Звідти відповіли, що за оформлення подібних документів і справді потрібно сплатити вищезгадану суму. Проте, для з’ясування обставин до Можайської адміністрації виїхав наш консул, і справу владнали, зважаючи на ситуацію, держава на себе взяла ці витрати.
Крім того, як тільки стало відомо про трагедію, що забрала життя восьми наших земляків, Володимир Литвин попросив МЗС Росії і Голову Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації Валентину Матвієнко посприяти в доставці тіл загиблих на батьківщину. МНС України, у свою чергу, надало для восьми трун вантажівку МАЗ і два легковика для супроводу. Родичі загиблих заробітчан виїхали в Підмосков’я на автобусі, який винайняла Новоград-Волинська РДА за рахунок благодійних внесків.
У перші ж дні після трагедії під Москвою наш земляк Володимир Литвин від себе кожній із потерпілих сімей виділив по 3 тисячі гривень.
Володимир Михайлович також був ініціатором, аби Кабінет Міністрів України виділив 500 тисяч гривень для сімей потерпілих у цьому ДТП.
По п’ять тисяч гривень на кожну сім’ю виділила і Новоград-Волинська районна державна адміністрація.
27 грудня в Новоград-Волинському районі було оголошено день жалоби. У цей день до міста привезли тіла загиблих. Їх відспівали у Свято-Троїцькому соборі. Підтримати родичів приїхав і Голова Верховної Ради Володимир Литвин.
А наступного дня загиблих поховали.
ЩО КАЖУТЬ ПРО ТРАГЕДІЮ
Юрій — свідок тієї страшної ДТП. Чоловік теж повертався із заробітків, на щастя, в іншій маршрутці. Каже, того дня додому на свята поверталося 70 українських заробітчан на шести мікроавтобусах. Щоб дістатися додому із заробленими грошима без проблем, навмисно винайняли приватний транспорт. Бо на вокзалах грабіжники легко вираховують заробітчан.
У селі Романівка поховали місцевих Олександра Киреєва та Сергія ­Мельника.
— Хлопці — молоді, поїхали заробити грошей. Сергій весною тільки з армії вернувся. Поїхав уперше. Його батько працює на пилорамі, мама — без роботи. Жили із бабою. Саша теж відслужив у армії. Вирішив поїхати з усіма. Із сусідніх сіл багато наших у Москву їздить, — розповідають у сільській раді Романівки. — Оце поверталися на свята.
Микола Дідик із села Пилиповичі їздив на заробітки із зятем Василем Опанчуком. Обоє загинули.
— Микола не перший раз їхав. Цього разу взяв зятя. Кілька місяців тому у молодих дитинка народилася. Тепер її виховуватимуть мама з бабою, — говорить діловод Пилиповицької сільради Марія Косянчук. — У Цередіані лишилося двоє дітей. Цередіані поїхав заробити грошей на весілля сину. Невістка вже вагітна, хотіли швидше відгуляти. От і заробив. Юрина мати померла рівно рік тому. Тепер у нас кажуть, що забрала сина до себе, — продовжує діловод. — Троє пилипівчан скалічилися. Нещодавно з Росії повернувся Валентин Герус, котрий потребує тривалого стаціонарного лікування. Ігоря Захарківа також перевезли у Новоград-Волинський, відкачують воду з легень. У нього поламані ребра. — Найбільше пощастило 27-річному Вані Мельничуку. Він дивом залишився живим. Чоловік каже, що у восьмимісний автобус набилося дванадцятеро людей. Дехто із заробітчан сидів у проході на валізах. Його викинуло з маршрутки разом із кріслом. У нього хіба синяки, — каже Марія Косянчук.
— Батьки Груздюки мали двох синів. Одного ось, меншого, втратили, — розповідає Катерина Лук’янець, фельдшер із села Кануни. — Хлопцю було лише двадцять один. Навіть не встиг одружитися. Роботи ніде немає, тож мусив їхати на заробітки. Та тут така біда…
Днями до редакції завітала мешканка с.Пилиповичі Галина Герус, мати двох неповнолітніх дітей. Ось що вона розповіла:
— Я працюю в Пилиповицькій амбулаторії загальної практичної сімейної медицини. Мій чоловік Валентин працював у Новограді на пошті. Заробляв мало. Жити було важко, двоє діток постійно хворіють. Тому й вирішив їхати на заробітки. Він також їхав у тому бусі, сильно травмувався, але, слава Богові, лишився живий. Я їздила туди до нього. З 23 по 28 грудня він у тяжкому стані перебував у можайській лікарні. На ньому не було живого місця: черепно-мозкова травма, поламані ребра, тріщина в черепі, забиті всі органи. Він не виходив із коми. Дякуючи Володимирові Литвину, Валентина гелікоптером перевезли до московського інституту Скліфосовського. Недавно чоловік повернувся додому. Хоче побути трохи з дітьми, бо на нього чекає ще стаціонарне лікування. Довго ходити не може, задихається. Разом з тим, ми хочемо щиро подякувати Голові Верховної Ради Володимиру Михайловичу Литвину, голові Новоград-Волинської райдержадміністрації Сергію Івановичу Лавренюку, нашому сільському голові Надії Володимирівні Панфлюк, моїй сестрі, людям із сіл Городище, Пилиповичі, всім, хто допоміг нашій сім’ї, а також — родинам, що зазнали такого горя. Я хочу подякувати можайській медсестрі (імені, на жаль, не запам’ятала), котра зберегла документи і гроші мого чоловіка. Та жінка — родом із Шепетівки. Велика дяка і тим людям, котрі приходили в Можайську лікарню і приносили їжу нашим чоловікам. В основному, це — українці. Всім велика дяка!
СУМНА ДОЛЯ ЗАРОБІТЧАН
Безумовно, втрата рідних, близьких людей — велике горе. Воно нічим не вимірюється. Це — невимовний біль, страждання, туга. Це — невигойна рана.
Влада потерпілим сім’ям надала грошову допомогу. Сприяла у підготовці належних документів, доставці тіл на батьківщину загиблих заробітчан. Звичайно, велика їм за це дяка. Та чи замінить оте все людські життя?
Минуло 20 років незалежності нашої держави, а простий люд і досі стоїть на роздоріжжі. Влада не здатна (не хоче?) створити належні умови для життя своїх громадян. Хто не прийде до влади, — чубляться, демагогією годують. Держава поступово згасає. Нам кажуть, що жити стало краще! Де — краще?! Зарплата ніяк не вженеться за цінами. Кому — краще?! Олігархам, котрих породили і котрі дограбовують країну? Їхнє — все! І їхня мета — збагачення. А що буде з Україною — їх не цікавить. Нехай хоч загнеться. Вони можуть жити будь-де.
Повіяло рабством. Тому люди і їдуть за кордон, у «краще» рабство, де за їхню працю хоч щось платять. І як не дивно, заробітчани покращують життя не тільки собі, а й… державі!
Українські заробітчани тільки за січень-вересень 2011 р. привезли з-за кордону 5,126 млрд. дол., що на 21% більше ніж за аналогічний період 2010 р. Згідно з даними Національного банку, з загальної суми 679 млн. дол. було ввезено нелегально, 2,402 млрд. дол. — передали через коррахунки банків, 2,045 млрд. дол. — переказано через платіжні системи.
Близько 2,92 млрд. дол. до України надійшло як оплата праці; 1,389 млрд. дол. отримали ті українці, які працюють за кордоном більше року, повідомляє «Дзеркало тижня».
А ці всі гроші вливаються в нашу економіку. Та незабаром подібні надходження можуть припинитися, оскільки в Росії набув чинності закон, згідно з яким з країни тепер почнуть виселяти не тільки нелегальних мігрантів, а й заробітчан. Усього ж, за різними оцінками, в Росії незаконно перебувають від чотирьох до 15 мільйонів чоловік. Більшість із них — так звані трудові мігранти, або гастарбайтери.
Така ж доля чекає і на українських заробітчан, які працюють в Італії та в інших країнах. Через економічну кризу там також готуються подібні законопроекти.
Уявіть собі, коли оця багатомільйонна маса заробітчан повернеться додому? Що вони тут робитимуть? Грабуватимуть? Вбиватимуть?
Лихий, жорстокий час…