Наша сім’я живе неподалік траси «Київ-Чоп». Поряд — готель, кафе, сауна, стоянка для транзитного транспорту, станція шиномонтажу та автозаправка. Ми щодня заправляємо свою автівку саме тут. Та якось ніколи не звертала уваги на дівчат, які стоять по той бік траси, на узбіччі. Виявилося, що заробляють вони гроші саме тим, про що ви подумали. Безперечно, вони мені жодного інтерв’ю не дадуть. Тож ситуація вимагає перевтілення. Добре подумала і подбала про захист. Мій коханий чоловік спостерігатиме із авто неподалік. Все, пішла на трасу!..
КАБІНА — НЕ ДВОСПАЛЬНЕ ЛІЖКО
З розмови з працівником заправки дізналася, що влітку «плечових», так їх називають водії, тут можна побачити досить часто.
У народі ж побутує дві версії щодо назви. За однією, ці дівчата займаються «цим» зазвичай у кабіні автомобіля. Зважаючи на те, що кабіна — це не двоспальне ліжко, здогадайтеся самі, звідки і ­назва «плечова». Друга версія полягає в тому, що у водіїв є такий вислів — «плече». Їхньою мовою — це місце вздовж траси, яке далекобійники обирають для того, щоб перепочити в дорозі. Самі ж «плечові» себе називають просто — «дєвочкі».
Які ж у них розцінки, чи були екстремальні ситуації, і що врешті-решт їх змушує виходити на трасу?
ПЕРЕВТІЛЕННЯ
Серце калатало… Ніколи так не хвилювалася. Увійти в образ «плечової» — мати схожий вигляд, поводитися розкуто й невимушено, легковажно — не так вже й легко, як здавалося спочатку.
Вдягла коротенькі шортики та майку, взула босоніжки на підборах. Зібрала волосся у тугий пучок, яскравою помадою підфарбувала губи… Останній акцент — сумочка й, про всяк випадок, пачка цигарок. Кажуть, що куріння людину розслаблює? і вона стає відкритішою. Отож, це має мені допомогти налагодити з «дєвочками» зв’язок. Налаштовую себе, що доведеться заради справи викурити не одну цигарку.
Після рясного дощу на узбіччі помітила дівчину. Коротенька спідничка. Торбинка через плече. Доволі пристойна зачіска. Підійшовши ближче, зрозуміла, що «напарниці» до тридцяти років, і була вона досить втомлена, але приязна.
Дівчина одразу ж поцікавилася, чи немає у мене цигарок. Відійшовши трохи у бік від дороги, розговорилися.
ЛЮДОК
Вправно підкурюю цигарку. Протягую запальничку й до дівчини…
— Як тебе звуть? — ­запитую.
— Можна — Людок!
— Звідки ти?
— Із Кіптів.
— Давно стоїш?
— Тут — хвилин двадцять. А взагалі на трасі не один рік. Близько десяти. Було таке, що й з машини викидали, аби не платити. А одного разу ледве не задушили…
— І ти після такого й надалі працюєш у такий спосіб?!
— Тоді часи були інші, нині ж клієнти порядніші.
— Мені дуже потрібні гроші. Тут можна заробити?
— Якщо пощастить, то
100-200 гривень можна заробити. В гіршому випадку — пригостять вином, знаєш, таке, що в пакетах…
— Хто ти за професією?
— Ніхто… Навчалася в «бурсі» у Києві… Не склалося…
— Де живеш?
— Постійного місця немає. Гостюю час від часу у подруг. А ти?
Починаю фантазувати.
— Деякий час жила у тітки, а нині знімаю кімнату в однієї старенької неподалік. Сьогодні у селі відкрилося кафе, та нині там робити нічого, отож вирішила вийти на трасу.
— То ти тут вперше?! — здивувалася Людок.
— Можна й так сказати.
— Головне, щоб клієнт нормальний трапився…
— Якби ж…
— Не хвилюйся, тут щодня повз нас мчать тисячі машин — це наш потенційний заробіток. Можна завітати також на стоянку. Там завжди є що робити…
— Ти там була?
— Так.
— Кажуть, що й до сауни можуть забрати?
— Може й можуть…
— Людок, а ти по всій Україні працюєш?
— Куди занесе. Була й у Херсоні, Криму, Закарпатті…
Раптом зупинилася вантажівка. Відчинилися дверцята, і з кабіни виглянув водій і голосно до мене:
— Залазь!
Я стояла ніби вкопана, а Людок, не гаючи часу, шмиганула до авта. На прощання побажала мені успіхів.
Тільки-но фура рушила, я гайда у бік стоянки. Емоції мене переповнювали.
ВІДВЕРТА РОЗПОВІДЬ ДАЛЕКОБІЙНИКА
Підходжу до кабіни однієї з фур. Водій, не помічаючи мене, складає якісь речі. Тихенько стукаю у вікно. Чоловік, повернувшись, починає протягом кількох секунд мене оцінювати. Потім з подивом на обличчі відкриває дверцята.
— Добрий вечір, — кажу йому з посмішкою. — Чи можу відволікти вас на декілька хвилин?
— Можете… — посміхаючись відповідає водій і продовжує мене розглядати з голови до ніг.
Пояснюю, що я журналіст і готую матеріал про дівчат, котрі стоять на трасі, тому хотіла б із ним поспілкуватися. На обличчі чоловіка — стовідсоткове розчарування. Посмішка зникає, і він серйозно промовля: «А мені нічого розповідати, я їхніми послугами не користуюся». Але коли я пояснила, що мене не цікавить він особисто, а просто точка зору водіїв, чоловік погодився на розмову.
— У вашому регіоні повій мало, — каже водій. — Ось у Києві, на об’їзній дорозі, їх хоч греблю гати. У Донецькій області також багато. Там, до речі, часто зустрічаються неповнолітні — по 14-15 років. Їхніми послугами користуються не лише далекобійники. Зазвичай до них під’їжджають «круті» іномарки.
Якщо розглядати по регіонах України, то найбільше «плечових» на заході. Мабуть, тому, що людям там набагато важче знайти роботу…
— А яка такса у «плечових»?
— Усе залежить від того, як сама повія себе оцінює. 50-100 гривень…
«НЕ ЗАСУДЖУЮ, АЛЕ Й НЕ ВИПРАВДОВУЮ»
Колись випадково стала свідком розмови мого чоловіка зі знайомим далекобійником. Він із Прилук. Чоловік розповідав, що дівчата, котрі працюють на трасі, найбільш незахищена категорія жінок, яка надає секс-послуги. У них немає ні сутенера, ні охорони, як у «елітних», які працюють у ресторанах та готелях. Більшість із них — жителі районів, котрі починають таку діяльність не з доброї волі. У когось пиячать батьки, у інших — алко-, — чи наркозалежні чоловіки. Стоять вздовж трас і матері-одиначки, аби прогодувати дітей, а також вихованки інтернатів, яким немає де жити. Чи користувався послугами таких жінок, водій відповідав: «Якось під час рейсу довелося підібрати дівчину. Досить привабливу, на вигляд років двадцять. Розповіла, що ніде не працює, має трирічну доньку. А в цій професії вона з 15 років. Я її не засуджую, але й не виправдовую… Можна вирішити скрутне матеріальне становище й іншим шляхом. Мені тоді здалося, що вона потребує не так грошей, як уваги, спілкування…»

P.S. Я тепер частіше дивлюся у бік траси, боячись побачити знайому Людок. Що зробити, аби вона тут не стояла?..
Що думають про дівчат легкої поведінки пересічні українці?
Тетяна, 28 років:
— Торгівля тілом у будь-якому випадку — предмет особистого вибору, а щодо моралі, то тут слід згадати про клієнта. Адже купувати людське тіло, на мій погляд, дуже огидна справа! Я зневажаю чоловіка, який має статевий зв’язок із такою жінкою.
Владислав, 32 роки:
— Повії — етично нестійкі особи, які спокушаються легкістю високих заробітків, а причини, що спонукають на це дівчат і жінок, свідчать лише про низький рівень етичної самосвідомості. Впевнений, що жінка, яка поважає себе, займається самоосвітою, удосконалює себе, живе не лише матеріальними, а й духовними потребами, не піде цим шляхом.