22 лютого, напередодні Дня захисника Вітчизни, Новоград-Волинський відвідав наш земляк, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. На початку свого візиту Володимир Михайлович разом з депутатом Верховної Ради Миколою Рудченком, депутатом обласної ради, колишнім командиром бригади, а нині командувачем військами Південного оперативного командування генерал-лейтенантом Петром Литвиним, очільниками міста та району — Володимиром Загривим та Сергієм Лавренюком, побували у 30-ій окремій гвардійській механізованій бригаді, де зустрілися з керівництвом з’єднання та офіцерським складом, і де того дня відбувалися урочистості з нагоди Дня захисника Вітчизни.
Поважні гості оглянули територію бригади, ознайомилися з побутовими умовами життя військовослужбовців служби за контрактом, а також із навчально-матеріальною базою бригади Сухопутних військ. Спікер поцікавився, як харчуються контрактники, завітав у їдальню, на кухню і висловив здивування з того приводу, що військовослужбовцям подають до столу не новоград-волинський хліб, а завезений із сусідньої області. Також Володимир Михайлович оглянув зразки одягу контрактників і поставив кілька запитань із приводу його якості та зручності.
Після цього у клубі військової частини відбулись святкові заходи, присвячені Дню захисника Вітчизни. Під час урочистостей Голова Верховної Ради України привітав військовослужбовців зі святом, а також відзначив кращих грамотами та цінними подарунками. Бригада отримала в подарунок від спікера телевізор.
Того ж дня Володимир Михайлович зустрівся з ветеранами міста та району — коротко охарактеризував їм різні аспекти політичної та економічної ситуації в державі, висловив свій погляд на ці події і як політик, і як історик, запросив сивочолих мужів до розмови. Ветерани подякували спікеру за піклування і ту конкретну допомогу, яка надавалася протягом всього часу, а також висловили свої наболілі питання, серед яких — забезпечення інвалідів війни транспортом та житлом, пільги та допомога на лікування «чорнобильцям» та інші. ­Володимир Михайлович уважно вислухав і пообіцяв посприяти їх вирішенню.
Відвідав Володимир Литвин і урочистості, що відбулися в міському Палаці культури імені Лесі Українки, де, зокрема, ­сказав:
— Наша зустріч сьогодні дає ствердну відповідь на питання, які постають останнім часом, а саме: а чи потрібен Україні День захисника? Так, потрібен. Це — насамперед, свідчення того, що ми шануємо і пам’ятаємо тих, хто ціною свого життя, своїм здоров’ям, своєю жертовністю, героїзмом у години випробовувань врятували світ. Це — день вшанування і день пам’яті тих, хто підхопив героїчний подвиг своїх батьків і виконував свій інтернаціональний обов’язок — з честю і до кінця. Вони закрили собою світ у годину випробувань у Чорнобилі — ці люди не бачили тоді ворога, але розуміли всю його небезпеку, його підступність, хоч і не знали, звідки їх чекає враження. Не думали про наслідки — думали про своїх дітей, про свої сім’ї, про Україну.
Я переконаний, що цей день — наша одностайна відповідь тим, хто намагається переписати історію, запропонувати інших героїв і сказати нашим батькам, нашим дідам, що ми не так жили, не те відстоювали і не тих захищали... Бо завжди є і буде найпочесніший, святий і найвідповідальніший обов’язок — стати на захист отчого дому, на захист своєї країни.
Нам є ким гордитися — ветеранами всіх поколінь, нинішніми військовослужбовцями, які в мирний час несуть бойову вахту у багатьох гарячих точках, розуміючи, що коли ти не будеш забезпечувати мир далеко на підступах до своєї країни, то цей вогонь може підібратися і до нас.
Тому сьогодні є всі підстави, дивлячись одне одному у вічі, сказати про те, як нам належить діяти для того, щоб ми мали не просто мир у країні, а щоб ми мали мир у наших душах, у наших серцях, мали можливість жити по-людськи. А це означає -— жити не одним днем, щоб ми були впевнені в сьогоденні, щоб були впевнені в майбутньому, у свої дітях, у країні, щоб нас поважали, і щоб ми навчились і вміли поважати один одного.
Я живу Поліссям, поліщуками і хочу, щоб Житомирщина, де люди — безмежно добрі, працьовиті, скромні, — мала гідні умови для того, щоб не просто існувати, а жити достойно. Буде робитися все, щоб захисники Вітчизни, які сьогодні несуть військову варту, мали той авторитет і те пошанування, яке завжди було притаманне для наших людей, коли вони бачили людину у військовій формі.
Дозвольте побажати вам усім здоров’я, віри, сили і наснаги, впевненості у тому, що ваша ратна праця, ваш життєвий подвиг будуть відповідно відзначені. А ми будемо всі гордитися тим, що живемо в державі з ім’ям Україна.
Привітавши всіх присутніх зі святом, Володимир Михайлович вручив почесні відзнаки та цінні подарунки ветеранам.
Після урочистої офіційної частини святкування продовжилося концертом, підготовленим творчим колективом ансамблю пісні і танцю Державної прикордонної служби України. 
Наприкінці робочої поїздки Володимира Литвина, представники ЗМІ були запрошені на прес-конференцію, де спікер відповів на запитання журналістів. Зокрема, щодо вирішення питання пільгового забезпечення, зауважив:
— Я повинен сказати, що в бюджеті на 2012 рік передбачено збільшення соціальних виплат, але зрозуміло, що цього недостатньо, що будуть розглядатися додатково ще ці питання — це спільна пропозиція Президента, Уряду і Верховної Ради про те, що нам потрібно вносити зміни до Державного бюджету в частині збільшення соціальних виплат.
— Володимире Михайловичу, які у Вас враження від зустрічі з Сергієм Наришкіним, чи є сподівання на те, що у цій незрозумілій міждержавній війні наступить потепління, чи принаймні не буде далі загострюватися ситуація, як це ми спостерігали останніми роками у взаємовідносинах між Україною і Росією?
— З цього приводу хочу сказати, що я надзвичайно задоволений тим діалогом, який у нас відбувся. Сергій Наришкін — людина, яка не розкидається словами, але в кожному слові — відповідальний аналіз і відповідальні пропозиції. Я переконаний, що наша подальша спільна робота у співпарламентській комісії Україна-Росія буде надзвичайно плідна. Бо там, де політики мають певні недомовленості, голови парламентів, які безпосередньо відчувають настрої суспільства, повинні говорити без будь-яких дипломатичних умовностей. А те, що ми пережили у наших двосторонніх стосунках, має закономірний результат. Ми повинні мати чітке розуміння — що таке суверенітет за нинішніх умов, не діяти за принципами початку 20-го століття і налагодити тісну співпрацю. Будуючи своє життя на національних інтересах, ми повинні бачити інтереси наших сусідів, партнерів, які можна поєднати і отримати гарний результат. Я переконаний, що так воно і буде.
— Володимире Михайловичу, з нагоди свята цікаво було б дізнатися — чи не було у Вас бажання присвятити своє життя військовій службі?
— Як і у всіх, було таке бажання в дитинстві — я просто марив морем і військовою службою. Але згодом, як бачите, обрав інший фах.
— Володимире Михайловичу, створений Вами благодійний фонд «Майбутнє Полісся», вже досить активно працює. Що вдалося вже зробити за цей короткий час?
— У фонду два ключових напрямки: дати можливість реалізувати себе молоді і підтримати людей, які найбільше потребують уваги. Особлива увага приділяється тим діткам, які позбавлені батьківської ласки. Моя родина опікується дитячим будинком, і моя дружина знає все про кожну дитину, мої дочка і син часто відвідують такі будинки в місті Києві. Було б добре, якби ми мали активістів-волонтерів, котрі могли б разом з нами допомагати самотнім, підтримувати людей похилого віку. Фонд діє і вже маємо багато напрацювань. Робота в цьому напрямку продовжуватиметься.