АЛЕ ЛЮДИ, КОТРІ ЖИВУТЬ ПОРУЧ, НЕ БАЖАЮТЬ ВИКОНУВАТИ У НИХ ГОЛОВНІ РОЛІ
«Шановна редакціє газети «Звягель»!
У мікрорайні «Зелені» нас дуже турбує старий, наче жебрак, будинок за адресою: Леваневського, 1, що навпроти військового КП. Вже багато років поспіль ця «страшилка» лякає мешканців прилеглих будинків руїнами.
Спочатку там жили цигани, потім збиралися наркомани. Ось уже два роки там не живе жодної людини, тому нині це — місце притулку для бездомних собак і котів, сміттєзвалище, «розсадник» щурів. При потребі дехто заходить сюди, як до туалету, а влітку можна з головою сховатися у будяках та кропиві. Соромно, коли до нас на «Лесині джерела» приїжджають гості і поселяються навпроти, у військовому гуртожитку. Жити поруч із таким жахіттям просто нестерпно».
Ось такий лист редакція отримала днями. Проблема, про яку розповіли наші читачі, наче стара рана — час від часу вона починає турбувати з новою силою. Можна зрозуміти стурбованих новоград-волинців — руїни обабіч однієї з центральних вулиць міста не лише псують зовнішній вигляд міста а й, зрештою, несуть небезпеку для оточуючих.
Проблема аварійних будинків давно і добре відома, неодноразово про це писали місцеві ЗМІ. Як тільки не називали старі руїни: будинками-привидами, страшилками, жахіттям, але вони, як той віз, «і нині там...» Чому влада не в змозі вирішити проблему багато років поспіль? Із цим запитанням, на прохання наших читачів, ми вчергове звернулися до влади:
— Це питання піднімалося на сесії торік — щодо прийняття аварійних будинків по Леваневського, що належать КЕЧі, у комунальну власність міста, — розповіла спеціаліст 1-ї категорії управління ЖКГ Альона СВІРЩУК. — Лише після цього можна було би говорити про пошук інвесторів для будівництва на цьому місці нового житла. При цьому будівлі потрібно знести, а влада повинна забезпечити прописаних там людей рівнозначною житловою площею. Лише на Леваневського, 1, йдеться про чотири квартири. А крім згаданого будинку, залишається невирішеним питання по вул.Леваневського, 37 та 39, вул.Фрунзе та Червоноармійській. Загалом близько сорока людей, прописаних у цих аварійних будинках (станом на березень 2013 року), потребують заміни житла.
У міської ради на це немає коштів, тому рішення про передачу аварійних будівель у комунальну власність депутати не підтримали. Періодично окремі мешканці судяться з КЕЧ, подекуди виграють суди та отримують інше житло.
— Біда в тому, що ці будинки і земельна ділянка не передані місту — вони залишаються на балансі КЕЧі району, — сказав начальник відділу з питань цивільного захисту населення міської ради Олександр МЕЛЬНИК. — На наші неодноразові звернення до Кабміну України, Міноборони, Верховної Ради ми отримували лише «відписки».
Відписуються, що немає коштів, квартир. Люди ж, які там прописані, вимагають свого. Хоча сьогодні вони вже часто не мають відношення до КЕЧі, а в деяких випадках там вже давно претендують спадкоємці власників квартир. Щоб навести там лад — треба надати їм житло. Ані у КЕЧі району, ані у влади, у зв’язку з відсутністю у місті житлового будівництва, такої можливості немає. Єдиний варіант — якщо буде розбудова військового містечка у районі «Болгарбуд», ймовірно, вдасться вирішити проблему за рахунок звільнення військовослужбовцями комунального житла, яке вони зараз займають, — пояснив Олександр Мельник.
У владі погоджуються, що аварійні будинки являють собою небезпеку у плані повної антисанітарії. Втім, розводять руками — передача земельних ділянок, що колись належали Міністерству оборони, залишається проблемним питанням не лише для Новограда. Як завжди у таких випадках, даються взнаки протиріччя у законодавстві, які, судячи зі строку давності проблеми, лише «консервуються».
Скільки аварійних будинків взагалі на території нашого міста — цього ніхто не підраховував, бо здебільшого це — приватна власність. Окрім державних територій колишніх військових частин, де тепер панують хіба що пустки і продовжує розкрадатися майно, «зависли» у повітрі й інші території. Зокрема, колишнього консервного заводу (теж неподалік від центральної частини міста!), дитячого садочка у районі Будинку офіцерів тощо. Ці та інші будівлі викуплені приватниками ще на початку 2000-х років, головна їх цінність — земля під руїнами. Як використати її — то вже справа господарів. А влада залишається безпомічним спостерігачем, не маючи коштів та юридичних важелів.
Ось і виходить, як у вірші Ліни Костенко: «Єдиний, хто не втомлюється, — час…» Може, час здатен вирішити проблему, остаточно зруйнувавши будинки-привиди? Так, зрештою, як це вже сталося з деякими місцевими руїнами…