Шановні новоград-волинці!
Не дай, Боже, жити в епоху змін, — так мовили древні філософи. І саме на нашу долю випав такий час — будівництво нової України, її новітньої держави, формування сучасного суспільства. Це проходили століттями всі нині цивілізовані країни.
Жорсткі, непопулярні реформи, зміни до законів України, рішення українського Уряду та державних органів, спрямовані на рішучі зміни, радикальні кроки, викликають неоднозначні емоційні сплески з боку населення, особливо — малозабезпечених людей.
Міська рада, депутати — ваші обранці — висловлюючи громадську думку, прийняли декілька звернень до центральних органів влади з приводу:

• недопущення зубожіння населення;


• вирішення проблемних питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;


• порушення трудових, соціально-економічних прав та інтересів освітян, передбачених Програмою дій Уряду;


• виділення коштів на придбання житла сім’ям загиблих учасників АТО;


• відновлення роботи військового шпиталю (військова частина А-1063) та щодо іншого.

Добре розуміючи пекучі проблеми усіх мешканців, міська влада пішла на максимально можливі знижки встановлених (доведених) державою нормативів на місцеві податки, збори, тарифи. Зокрема, прийняті рішенням міської ради ставка податку на нерухоме майно для об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 0,5%, а не 2%; розмір неоподатковуваної площі для квартир — не 60, а 75 кв.м., для житлових будинків — не 120, а 180 кв.м.
І хочу підкреслити, що це робиться осмислено, навіть у збиток наших основних житлово-комунальних підприємств, серед яких, перш за все, КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства», тарифи якого не покривають витрат з водопостачання та водовідведення для населення на 41%.
Ніхто не може дорікнути владі і за складний зимовий сезон, який ми забезпечили більш-менш терпимо. І слава Богу!
Але кожний господар, в тому числі і міська влада, добре розуміє, що так довго продовжуватися не може, економіку ніхто ще не обдурив. Отож, скоріше рано, ніж пізно, якщо не реагувати на ринкові виклики, може зупинитися та чи інша складова життєзабезпечення. Всі ж розуміємо: без грошей АТП не закупить пальне для заправки автобусів, інші підприємства без природного газу (енергії) не подадуть тепла, води і всього з водою, хліба і до хліба.
Все, покладене на міську владу, як і до цього часу, — буде забезпечуватися. Інше, що залежить від держави, її соціальні гарантії — не може перекритися, компенсуватися нашим міським бюджетом, який призначений винятково на потреби чітко визначеної бюджетної сфери міста.
Місцеві громади, влада не можуть вплинути на зростання курсу валют, тарифів на енергоносії, а, відповідно, і ціни на все інше (житлово-комунальні послуги, продукти харчування, товари тощо). Хоча і тут кожна сім’я з невеликими статками має можливість одержати державну субсидію.
Ось така гірка дійсність. І хочу, щоб всі знали, що в окремо взятому місті краще, як в країні, зробити неможливо.
Так! Важко всім — і народу, і державі, і місцевій владі, і громаді, і кожному!
Але найважче там, на фронті! Висловлюючи велику вдячність нашим воїнам, волонтерам, громаді, закликаю до активного продовження всілякої допомоги нашій українській армії, фронтовикам, нашим землякам.
В одному зі своїх віршів наша поетеса Валентина Ксендзук зазначає: «Як гарно жити на землі, коли тебе цінують люди!»
А я в цих непростих умовах сьогодення прошу лише одного: хоча б звичайним розумінням, терпінням, толерантністю, морально і, по-можливості, практично підтримувати владу.
Щиро дякую Вам за це, шановні земляки!