28 жовтня минуло 9 днів, як пішла з життя наша колега — Любов Олександрівна ЩЕРБАТЮК

Немає слів, щоб висловити співчуття з приводу неочікуваної смерті людини, котра заслуговує на найкращі слова поваги та шани. Любов Олександрівна за своє життя вирізнялася стійкістю характеру, силою духу, щедрістю, врівноваженістю. Ніколи не забувала про проблеми тих, хто поруч. Її несподівана передчасна смерть — втрата для рідних і близьких, а також для всього колективу кардіологічного відділення Новоград-Волинського міськрайТМО.

28 жовтня минуло 9 днів, як перестало битися найдорожче наше сердечко — матусі, дружини, бабусі, сестри — Любові Олександрівни ЩЕРБАТЮК

Якби могла ти довше жити, — були б щасливі внуки й діти. Але не в силах ми змінити Господню волю у житті. Тебе ми будем пам’ятати, була найкраща в світі мати. Таких, як ти, не забувають, таких лиш вічно пам’ятають. Помолимось за тебе, рідненька, і свічка тихо спалахне. Хто забув, — згадайте, хто пам’ятає, — пом’яніть.

Дочка, чоловік, сестра, брат та всі рідні

1 листопада — 10 років, як у автокатастрофі загинула Світлана Олександрівна ЧИСТЯКОВА

У скорботі голови схиляю, люблю, сумую, пам’ятаю. Вічна тобі пам’ять і Царство Небесне.

Мама

3 листопада — 9 днів, як трагічно загинув при виконанні військового обов’язку наш дорогий, коханий син, брат, хрещений та дядько — Микола Григорович ПОЛЮХОВИЧ

Бог забрав до себе нашу найріднішу і найдорожчу людину. Забути — не в силі, вернути — не в змозі… Хай Господь Бог дарує тобі Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі в раю.

З глибоким сумом мама, сестра, швагро, хрещениця і племінники

29 октября — 9 дней, как перестало биться сердце любимого мужа и прекрасного отца — Виктора Анатольевича КАЛИНСКОГО

23.06.1967-21.10.2015 г.

Не написать, не позвонить, теперь ты там — где нам закрыто. Как жаль, нельзя всё изменить, и жизнь не вся ещё прожита. Не удержать, не возвратить, лишь небеса тебя колышут. Не запретить, не возразить, кричу, а только кто услышит?.. Царство Небесное и вечный покой. Все, кто знал,— вспомните вместе с нами.

Вечно любящие жена и сын

29 жовтня минуло 9 днів, як трагічно пішов з життя коханий зять та син — Віктор Анатолійович КАЛІНСЬКИЙ

Ти в нашій пам’яті живий, неначе пісня солов’їна. Ніколи з серця не підеш, бо ти для нас — один єдиний. Царство Небесне, вічний спокій, наш рідний синочок. Усі, хто знав, згадайте разом з нами добрим словом, тихою молитвою.

Безутішна теща та мати

31 жовтня минає 9 днів, як передчасно пішов з життя Валентин Григорович МАРЧУК

А серце не вірить, душа не сприймає, що серед живих тебе вже немає. Свідомість до спокою кличе, а серце щемить і щемить. Тебе, наш рідненький і любий, довічно не зможем забуть ні на мить. Спи спокійно, нехай печаль і наші сльози не тривожать твій вічний сон. Царство Небесне і вічна пам’ять.

Дружина, доньки, сестри з сім’ями

Уходят ветераны, уходят навсегда. И где-то там, на небе, появится звезда. Она светить всем будет, сигналы подавать,что всем на свете людям не надо воевать!

17 октября на 91-м году жизни скончался Пётр Павлович СУМКИН

Ветеран Великой Отечественной войны, кавалер орденов «Красной Звезды», «Отечественной войны ІІ ст.». Награждён медалями «За боевые заслуги», «За отвагу», «За взятие Вены». А также орденами Украины «Богдана Хмельницького» и орденом «За мужність ІІІ ст.». Ветеран гвардейских Воздушно-десантных войск Советской армии. Ушёл из жизни замечательный, чистый человек, муж, отец, дед и прадед, товарищ. Любим и скорбим.

Супруга, сын и невестка, внучки и правнуки, друзья-ветераны, соседи

26 октября — год, как нет с нами Юрия Николаевича САВЧУКА

У звёзд, что дать я не смогла. Ты торопился к этим звёздам, и до свиданья не сказал... Я не в обиде, я не смею... Я — мать, и я тебя люблю. Прости, сейчас тебе могу я зажечь всего одну свечу.

Скорбящие мама, папа, сестра, брат с семьями

26 жовтня — 9 скорботних днів, як немає з нами Романа Миколайовича ФІЛОНЧУКА

Серце згасло, ніби блискавиця, біль не погасять роки. Образ твій збережемо навічно у пам’яті нашій назавжди. Царство тобі Небесне і вічний спокій.

Сумуючі дружина, дочка, зять, онуки, рідні

4 ноября — 40 дней, как нет нашей любящей жены, мамочки и бабушки — Татьяны Александровны КУЦОЙ

Как жить на свете без тебя? Ты нашей радостью была и гордостью, и вдохновеньем, цветком земным и нашим утешеньем. Но ты ушла… И чувства лучшие с собою унесла. Осталась пустота и боль в душе. И только память будет помнить о тебе до дней последних наших на земле. Душа болит от скорбной муки, теперь навечно мы с тобой в разлуке.

Муж, сын, невестка, внучек Дима

4 ноября — 40 дней светлой памяти Татьяны Александровны КУЦОЙ

Живой тебя представить так легко, что в смерть твою поверить невозможно… Прости, что не смогли тебе помочь, прости, что не смогли тебя сберечь, прости, что не смогли тебя спасти. Сто раз прости, прости, прости… Все, кто помнит, — помяните, низко головы склоните. Только слёз, лишь слёз не надо, память — лучшая награда.

Друзья

4 листопада минає 3 роки, як немає з нами Анатолія Івановича АЛЕКСЕЙЧУКА

Тихо згасла свічка, й життя догоріло. Твоя світла душа в небеса відлетіла. Кого любив, чим жив, що планував — не зробив, пішов у вічність. А серце не вірить, що тебе вже нема в живих. Царство Небесне твоїй душі і вічний спокій. Хто знав, — згадайте, хто пам’ятає, — пом’яніть.

Вічно сумуючі батьки, сестра, брат та племінники

30 жовтня минає рік, як немає з нами нашого люблячого чоловіка, батька — Анатолія Володимировича ФУРНІКА

Горбок землі мовчить, як все довкола, і огортає душу тихий жаль. Здається нам, що ти в дорозі, що скоро станеш на порозі. Нема тебе, хоч скільки хочеш клич. Серце обливається кров’ю, щемить душа. Пробач, що не вдалося тебе врятувати. Будемо завжди пам’ятати, згадувати, любити. Земля тобі хай буде пухом і вічне Царство в Небесах.

Вічно сумуючі дружина, син

30 жовтня — річниця світлої пам’яті коханої дружини, люблячої мами, бабусі, доброї людини — Людмили Іванівни ПАСТУЩУК

Ти назавжди залишилася в нашій пам’яті, серцях та душах світлим променем тепла, доброти та любові. Царство тобі Небесне і вічний спокій душі. Хто знав, — згадайте і пом’яніть добрим словом та тихою молитвою.

Сумуючі чоловік, діти, онуки

1 ноября — 7 лет, как в 13 лет оборвалась жизнь любимого сыночка — Дениски

Дениска любимый и родной, тебе было бы уже 20. Сынок, трудно подобрать слова, чтоб ими боль нашу измерить. Не можем в смерть твою поверить, ты с нами будешь навсегда. Тебя уж нет, а мы не верим, в душе у нас ты навсегда. И боль свою от той потери не излечить нам никогда. Не слышно голоса родного, не видно добрых, милых глаз. Зачем судьба была жестока? Как рано ты ушёл от нас. Спи, родной, ты — наша боль и рана, память о тебе всегда жива. Прости, что жизнь твою я не спасла, весь век не будет мне покоя. Не хватает сил, не хватает слёз, чтобы измерить моё горе. Царство тебе Небесное, сыночек. Мы тебя очень любим, помним, скорбим.

Мама, брат, бабушка, дядя