29 января — 5 лет, как нет среди нас сына, брата, друга — Андрея Владимировича ДРАЧУКА

Горе выжгло душу в пепел, муки боли разносит ветер и тоска кружится в доме, но Душа твоя на воле. Любим, помним, верим, знаем, что Душой живёшь ты с нами. Прикоснуться лишь не можем, оттого и боль нас гложит. Ты рядом, здесь — и нет тебя. Скорбят и помнят все друзья. Семья смириться лишь не может, что там — ты есть, здесь — нет тебя.

Родные, близкие, друзья

30 января — 6 лет, как нет с нами сестры — Нины Антоновны НЕСТЕРУК

Не найти нам слов описать наше горе, не найти в мире сил, чтоб тебя подняла. Наших слёз не вместить даже в море, как жестока судьба, что тебя отняла. Ты — навсегда в нашей памяти.

Все родные

1 лютого — рік, як перестало битися серце дорогого чоловіка, батька, дідуся — Віктора Полікарповича ПРИСЯЖНОГО

Плаче серце, біль не передати, що не стало доброї, порядної, мудрої людини. Але для нас — ти завжди живий. Сумуємо і пам’ятаємо кожну хвилину. Пам’ять про тебе вічно житиме в наших серцях. Царство Небесне і вічний спокій. Хто забув, — згадайте, хто пам’ятає, — пом’яніть.

Сумуючі дружина, діти, онуки

Є сила, що може забрати з життя, та з пам’яті рідних — ніколи…

1 лютого минає 5 років, як страшна хвороба забрала від нас дорогу і рідну людину — Романа Митрофановича КАМИША

21.09.1957-01.02.2011 р.

Пам’ять про тебе завжди з нами. Ти пішов та залишив печаль і сльози. Час ніколи не загоїть біль у наших серцях. Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі. Хто пам’ятає, — пом’яніть, хто забув, — згадайте.

Вічно сумуючі дружина, теща, діти та три онучки

30 января — полгода, как оборвалась жизнь любимого мужа, отца и сына — Александра Георгиевича КИРИЛЮКА

Ушёл от нас в далёкие дали… Ты покоряешь небеса… А мы грустить не перестали. И помним милые глаза. Твой взгляд, красивую улыбку. И сердца нежность, доброту. Мы верим, что ты это слышишь. С надеждой глядя ввысоту. Помним. Любим. Скорбим.

Вечно скорбящие жена, дети и родные

4 лютого було б 100 років Гнату Трохимовичу АБРАМЕНКУ

04.02.1916-18.10.2007 р.

Маргарита Гнатівна

14.05.1955-16.02.1960 р.

Милита Адольфівна

16.09.1918-15.03.2008 р.

Та, на жаль, недочекалися цієї дати. Печально догорає свічка, не радує своїм теплом. На дні народження моєму гостей немає за столом… Але із неба я дивлюсь, чекаю квітів кожен раз. Я вічно в пам’яті живу, в серцях і в душах, що у вас. Я разом з вами, тільки ви помітити мене не в силі. Жаль, що стежками не пройду, які з дитинства серцю милі. Але ви знайте: я живу, дощем я падаю над вами, я місяцем вночі свічу, цвіту я білими садами. Я птахом, ніжним вітерцем над вами опівночі літаю. Тож пам’ятайте ви мене, із неба всіх оберігаю. Осінь… І мій останній шлях. І сивий я, і жити хочу, але Всевишній кличе. І я пішов. І вже зима. Своє сторіччя з дружиною і донькою на небесах стрічаю. Прощайте всі, прощаю всім. Молітеся за мене і згадуйте і душу, і обличчя.