Перемогу у фіналі Кубку Європи з гирьового спорту, що відбувся у Вексфорді (Ірландія), привіз майстер спорту України Олег Мягченко зі Слободи Романівської, який нині мешкає у Житомирі. У складі національної збірної команди України він посів другу сходинку на п’єдесталі як у двоборстві (поштовх двох гир по 32 кг — 87 підйомів; ривок однієї гирі 32 кг — 172 підйоми), так і в командній естафеті. У редакцію Олег прийшов, аби подякувати спонсорам, завдяки яким стала можливою участь у європейських змаганнях.
— Хочу висловити щиру вдячність голові Новороманівської сільської ради Ю.А.Лосовському, директору ПОСП «Перемога» В.В.Осіпчуку, другу та однодумцю по спорту О.В.Пелешку за фінансову підтримку. Також подяка — близьким, за моральну підтримку.
Втім, основна мета візиту до редакції срібного призера Кубку Європи — не лише його власна перемога. Насамперед він прагне закликати громадян та керівників підприємств, установ, організацій, депутатів більше підтримувати спорт — «те, що об’єднує український народ і робить нас сильними».
— Гирьовий спорт у нашому місті і районі відомий з декількох причин, — поділився Олег Мягченко. — По-перше, завдяки багаторазовому чемпіону світу серед ветеранів, рекордсмену України, талановитому фахівцю і чудовій людині — Олександру Дідовцю. По-друге, ефективність гирьового спорту не має аналогів, адже з гирями можна виконати понад 150 різних вправ (жонглювання, вправи гирьового фітнесу, нетрадиційні силові вправи і класичного гирьового спорту — поштовх двох гир, ривок гирі, поштовх за довгим циклом). Вправами з гирями можна впливати на усі групи м’язів і розвивати усі фізичні якості, а через доступність його включають до усіх спартакіад в Україні як галузевих, так і серед силових структур. По-третє, наші предки-козаки з давніх-давен використовували вправи з гирями для демонстрації сили на масових святкуваннях і покращання фізичної підготовки, що має важливе значення для захисту Батьківщини. Тобто, гирьовий спорт — це є частина національної української культури. Ми ж через популяризацію чужих цінностей часто втрачаємо можливості збереження генофонду і культури свого народу, — слушно зауважує призер-гирьовик.