— Алло! Тонь! Алло! Тонь! Алло!..

— Чьо, горить?

— Привіт, Тонь! Привіт, Тонь!..

— У тебе, Каріно, переклинило?

— А ти не чула?

— Чьо, укропи в Москві?!

— Не знаю! Не знаю!..

— У чому справа?

— Сос! Сос! Сос!..

— Стоп!.. Заспокоїлася?

— А... А... Пу... Пу... Пу...

— Ну-у?!

— Самашедший дєд «могілізацію» оголосив!

— Кого?

— Мобілізацію!

— І чьо?

— А в мене — Міша.

— А в мене — Нікіта. І чьо?

— Так загребуть же! Воювати. З укропами. А?

— Таке життя, Каріно. У нас в Пітері не краще.

— І тобі Нікітки не жаль, Тонь?

— Привезе мені щось. Може, шубку норкову.

— А якщо Нікіту завалять бандьори?

— Ну, що ж, Каріно, таке життя. Хоча ще можна злиняти.

— Куди?

— У Монголію. Чи в Казахстан. Туди ще пускають.

— А якщо Міша там загубиться? Він такий непрактичний. Тонь...

— Чьо?

— Ти в нашому класі найкмітливішою була.

— Ну?

— Як уникнути цієї могілізації, га, Тонь?

— А хто його знає. Ну... хай Міша, там, руку зламає. Чи ногу.

— Так боляче ж!

— То хай вибирає: чи поламані кінцівки, чи укропський чорнозем.

— А як цю травму зробить?

— Зараз в Інтернеті подібних порад повно і трошки!

— А що ще можна придумати?

— Можна ще на правій руці пальці відрубати. Стріляти не зможе. То й не візьмуть в армію.

— Он мій дід каже, що не допоможе. Колись він, ще при совєтах, три пальці на правій руці відрізав, але в армію таки загребли. У «стройбат».

— Ну, так, у «стройбат».

— Дід каже, що зараз у нас таке твориться, що можуть куди хоч заперти. Навіть і без трьох пальців.

— То хай усі пальці повідрізає!

— І на ногах?

— Про всяк випадок хай і на ногах повідтинає. А до комплекту можна й вуха відчикрижити. Ну а чьо, Карін, таке життя. А життя дорожче!

— А твій Нікіта?

— А чьо — Нікіта?

— Уже відрізав пальці-вуха?

— Ні. Він як почув про мобілізацію, так спалив військкомат і в тайгу дременув.

— У-ууу, яка ти, Тонь!

— Не вловила?

— А чого Мішу мого не позвав?

— Хай доганяє. Тайга велика...

* * *

— Алло! Каріна?

— Я, Тонь.

— То що твій Міша?

— Нікітку доганяє.

— А в мене прикол... ну, капець!

— Ну-ну-ну!

— Сьогодні до мене мужики в екіпіровці приходили. З папірцями.

— І що?

— Вручили повістку. Мені! Уявляєш?

— Так ти ж — жінка!

— Я їм кажу. А вони не вірять! Мусила свої груди їм продемонструвати. Все одно не повірили. Довелося інші принади їм показувати.

— Ну, дурдо-ом!

— Не кажи. Коротше так. Збирай тривожну валізу. І — до мене!

— Навіщо?

— У тайгу!

Микола МАРУСЯК