Реклама. Вона заполонила ефір телебачення. Рекламують все: товари, продукти, ліки. Але найбільшою проблемою в Україні, судячи з реклами, є карієс, тупі ножі та засоби для прання. От якби не ці проблеми, то і життя наше було б прекрасним. Бо інших проблем у нас, виявляється, не існує. Ставимося ми до реклами теж по-різному. Одні під час реклами перемикають телевізор на інший канал, інші — принципово не купують товарів, що рекламуються, притримуючись думки, що хороші товари не потребують реклами. Але частина населення сліпо вірить тому, що бачить на екрані, як і моя подруга Оксана. І хоча неодноразово переконувалась, що не все те золото, що блищить, але спокуса спробувати все на собі дуже велика.
Черговим походом подруги по магазинах стали пошуки крему для обличчя однієї престижної фірми. Ну так вже розрекламували той крем, що, повіривши, Оксана вже уявляла собі, як вона відразу стане справжньою красунею, помолодшає відразу на десяток років, шкіра буде свіжою, як пелюстки троянди, колір, як спілий персик, і зморшки зразу зникнуть. Тож, уявляючи цю разючу переміну, Оксана з неприхованою радістю і наполегливістю шукала потрібний крем. Вона вже бачила заздрісні погляди друзів, які побачать її оновлене обличчя. О, яке везіння, нарешті, вона його придбала. Ввечері, коли чоловік і діти полягали спати, швиденько нанесла крем на обличчя згідно з інструкцією і у передчутті гарного результату лягла спати.
Вранці, як завжди, прокинулась першою, швиденько побігла на кухню, приготувала сніданок, поставила на газ термобігуді, розбудила чоловіка та дітей, почала збирати їх до школи. Про маску й забула. Чоловік зайшов на кухню, якось дивно, з цікавістю подивився на неї, але промовчав, бо вже не вперше бачив експерименти, які проводила на собі дружина. Можливо, так і має бути. Якось загадково подивились на неї син та донька. І тільки тепер Оксана згадала про нічну маску. Вона швиденько побігла до ванни і подивилась у дзеркало.
…Те, що вона там побачила, привело її в жах. На неї дивилось щось, схоже на Квазімодо. Все обличчя було червоне, під очима якісь сині пухирці, а повіки розпухли так, що закривали половину ока. У Оксани відняло мову. Вона схопила баночку з кремом і жбурнула її у відро зі сміттям. Те, що пропали 140 гривень, — півбіди. Як вона тепер вийде на вулицю? Оксана вибігла з ванни, зателефонувала на роботу, сказала, що захворіла і прийти не зможе. Коли залишилась вдома одна, — почались інші процедури. В хід пішов кефір, сметана, яйця. Потрібно було ж якось рятувати обличчя. Через три дні вони з чоловіком повинні нібито йти на весілля. — Нічого, — заспокоювала себе Оксана, за цей час все зникне.
Та, на жаль, зникало все повільніше, ніж з’явилося. На весілля вони з чоловіком так і не пішли, тому що обличчя ще довго нагадувало пожовану вишню. Тільки через п’ять днів Оксана вийшла на вулицю. Коли піднімалася до квартири, то зустріла сусідку Таню, вона йшла забрати пошту, у халаті і, чомусь, у хустці.
— Ти що, захворіла, — запитала у сусідки?
— Ой, не питай краще, — махнула рукою Тетяна, — зараз повернуся і зайду до тебе.
Через декілька хвилин на порозі квартири стояла Тетяна.
Вона зняла хустку. — Полюбуйся на мене. Як я тобі?
Оксана дивилась на голову подруги і не могла нічого зрозуміти. Волосся на голові було трьох кольорів: жовте, руде, коричневе і таке перепалене, що не трималось купи і стирчало, як солома із скирди.
— Навіщо ти начепила на себе цю страшну перуку, — зніяковіло спитала Оксана. В таких тільки геї ходять.
— Яка перука, — зі сльозами на очах простогнала Таня. — Це моє волосся після фарбування. Уявляєш, побачила рекламу по телевізору, показали таку красуню з розкішним волоссям, яка користується фарбою відомої фірми. Ну я й вирішила спробувати. От результат.
— То роби щось, перефарбуйся чи підстрижись, або купи перуку на якийсь час, — порадила Оксана подрузі.
— Мені тепер тільки наголо обстригтись, — важко зітхнула подруга. Щоб я ще колись повірила рекламі, нізащо.
На роботі Оксана з’явилась через тиждень. Помітивши, що немає її колеги Світлани, вона поцікавилась причиною її відсутності.
— Вона захворіла, — сказав начальник.
І тут у Оксани виникла підозра. А що, як і її колега стала жертвою реклами? Адже Світлана теж любить експериментувати на собі те, що бачить по телевізору.
Після роботи Оксана вирішила провідати колегу. Двері відчинив чоловік.
— Проходь, — сказав сердито. Іди подивись на цю дурепу. Скільки разів я говорив їй не вірити рекламі, але хіба вона слухає когось?
Оксана зайшла до кімнати. Світлана лежала в ліжку, бліда, з синцями під очима.
— Що сталося? — стривожено запитала Оксана, побачивши колегу в такому стані.
— Сталося те, що мало статися, сумно зітхнула Світлана. Я худну. Ось придбала пігулки для схуднення, казали, за тиждень можна схуднути на 10 кілограмів. Але я тепер не можу піднятись із ліжка, не можу ходити, і всередині все болить. Зараз їду до лікарні.
— Ну все, досить, тепер ніколи навіть не гляну на ту кляту рекламу, — твердо вирішила Оксана.
...А декілька днів тому я зустріла її в магазині.
— Привіт, подруго, як живеш?
— Та ось півдня ходжу по магазинах і не можу знайти ось цю зубну пасту. Ти б побачила, які зуби від неї, ну нібито тобі голлівудська посмішка.
— Бідні зуби, подумала я, але промовчала...