Хоча ночі на початку квітня були прохолодні, але дні стояли сонячні, теплі.
4 дня цього місяця, об 11 годині 30 хвилин, до Новограда-Волинського приїхав Володимир Казмірчук, житель Черняхівського району Житомирської області.
Цей чоловік, котрому було без чогось тридцять років, нещодавно звільнився з місць позбавлення волі, просидівши за гратами 9 з половиною років. Як потім він говоритиме: до Звягеля приїхав у пошуках роботи. Однак, чому саме до нашого міста, і чому в Черняхівському районі він залишив дружину з дитиною, пояснити толком не міг.
Цього дня Володимир роботи не знайшов. Переночувавши на залізничному вокзалі, він уранці пішов на ринок «Урожай», сподіваючись, що там йому пощастить з роботою. Та ніхто з приватних підприємців йому нічого конкретного не запропонував. Одні говорили, що в них усе укомплектовано, інші ж казали підійти згодом, мовляв, може, з часом і з’явиться якесь вакантне місце, а хто, заморочений роботою, нервово кидав: «Іди й не заважай тут!».
Хотілося їсти. Від переповнених всілякими продуктами прилавків зводило шлунок. А грошей — катма.
Увагу привернула бабуся, котра купувала свіжо- морожену рибу неподалік м’ясного павільйону. Точніше, не стільки стара жінка, як її гаманець. Володимир не знав, яка сума в ньому. Проте, здаля помітив, що купюр там немало.
Колишній зек «простріляв» територію навколо себе: стражів порядку, наче, поблизу не було.
Коли пенсіонерка розрахувалася за покупку і відійшла од прилавка, Казмірчук напружено попрямував у її бік. Наблизившись, різким рухом вихопив з рук старенької гаманець і швидко збіг сходами в напрямку виходу з ринка.
— Люди-и! Гро-ші! Мої гроші! — залементувала бабуся і кинулася за крадієм.
Грабіжник, побачивши, що потерпіла зчинила рейвах і біжить за ним, гаманець кинув під ноги людей.
— Та ні-і! Не вийде! Я бачив! — якийсь дужий чоловік, немов лещатами, схопив Володимира за руку.
— Пусти! — запручався Казмірчук. — Що тобі треба?
— Зараз узнаєш «що»?
Інший чоловік підняв з асфальту гаманець, протягнув його немолодій жінці.
— Ваш?
— Ой, мій, добрі люди, мій! От поганець! Останнє ледь не забрав. Щоб я робила? Спасибі вам!
Володимир знову спробував вирватися.
— Не смикайся! — до невимовного болю стискав руку здоровань.
Швидко зібрався натовп. Хтось запропонував:
— Ведіть його до міліції!
— А де вона?
— З того боку приміщення.
— Ану, хлопці, тягніть його туди! Задовбали вже ці «кишенькові» злодюги! То там у когось поцуплять гаманець, то там!..
Володимира Казмірчука силоміць повели до міліцейського пункту, що знаходився з тильного боку м’ясного павільйону.
На крадія було складено протокол, опитано свідків події.
Як з’ясувалося, в гаманці пенсіонерки було 177 гривень з копійками. Але для жінки, котра живе не невелику пенсію, це — великі гроші!
Проти Володимира було порушено кримінальну справу за ст.186 ч.1 КК України (Відкрите викрадення чужого майна). Згодом Казмірчук отримав покарання у вигляді 1-го місяця арешту. Але це дякуючи потерпілій, котра не наполягала на суворому покаранні підсудного. Та й народні засідателі, зважаючи на ряд обставин, дійшли висновку, що таке покарання буде достатнім для виправлення і попередження вчинення нових злочинів.