Якось одного дня дід Устим (імена в матеріалі змінені) заявив сусідці:
— Я тебе вб’ю!
Баба Клава розгублено спитала:
— За яку провину-то?
— За мою дружину і сина. Ти винна у їхній смерті.
Дід Устим був напідпитку. Жінка це помітила. Тому й відказала:
— Чи ти здурів на старості літ, чи що, сусіде? Чи лишку хильнув?
82-річний дідуган на ці зауваги не зреагував, тримався свого:
— Знай, все одно вб’ю!..
А трохи пізніше, коли дочка Людмила прийшла перевідати свого батька, не менш, ніж баба Клава, була здивована його поведінкою.
— Це та відьма винна в смерті твоєї матері і брата, моєї дружини і сина. Тільки вона!
— А чому вона? — не зрозуміла Людмила. — До чого тут баба Клава?
— Бо вона зачаклувала нашу родину. Навела порчу.
— А звідки ти знаєш?
— Знаю. — І більш ніяких пояснень.
Людмила губилася в здогадках. Пильно придивлялася до батька. Наче й не звихнувся. І не «білочка» вхопила. П’є. Але не часто і не багато. Тоді що сталося? З якої причини на адресу сусідки такі серйозні звинувачення? Ніби з бабою Клавою ніколи не сварилися. Чи, все ж, диму без вогню не буває?..
Дід Устим був категоричний:
— Я їй цього не прощу!
Дочка схвильовано спитала:
— Що ти маєш на увазі?
— Я її вб’ю!
— Не знаю, звідки ти це взяв, — стурбовано відповіла Людмила, — але ти її не чіпай. Чи на старості літ у тюрму хочеш потрапити?
— Мені все одно, — замислено кинув батько. — Та я маю помститися.
— Знову за своє! — вже розсердилася дочка. Однак далі збавила тон. — Матір і брата не повернути. Подібні звинувачення ще треба довести. Та і яка вона відьма? Але якщо щось і зробила нам, то від Божої кари нікуди не дінеться. А ми повинні лишатися людьми.
Батько тоді промовчав.
З того дня Людмила частіше стала навіщати батька. Той начебто й посмирнішав. Однак раз було і заїкнувся про помсту. Та швидко про неї забув.
…Дружина діда Устима померла кілька років тому від серцевої недуги. А незабаром у річці втопився і син. Одна і друга втрати найрідніших людей неабияк вдарили по здоров’ю старого. Затужив, замкнувся в собі. Але чому почав підозрювати бабу Клаву в чаклунстві, яке, нібито, і призвело до непоправного лиха, — для всієї родини лишалося загадкою.

Після останнього конфлікту минуло кілька тижнів.
Час був передобідній. Баба Клава саме перебирала речі у шафі, коли почула, як рипнули вхідні двері.
«Наче, нікого не жду. І чого, дурепо стара, на ключ не замкнулася?!».
Вийшла подивитися.
На порозі стояв сусід Устим. Він знову був напідпитку. Напружений. Погляд з-під лоба.
Баба Клава все зрозуміла і мовчки кинулася до спальної кімнати. Прикрила двері і налягла на них плечем.
— Відчини! — прохрипів дід Устим.
У відповідь почув:
— Що тобі треба?
— Я прийшов тебе вбити.
— Та що ж ти хочеш з мене?!
— Я маю помститися. За дружину, сина.
— Але я ні в чому не винна!
— Брешеш! Відчини!
— Не чіпай мене. Йди додому.
— Не піду, поки тебе не вб’ю.
— Що ж це таке робиться!
Дід із силою штовхнув двері. Вони відчинилися. Відтак підійшов до ошелешеної сусідки і… ножем вдарив її в плече. Потім — у груди, в живіт…
Баба Клава несамовито закричала і, відштовхнувши руками нападника, вибігла на вулицю. І вже там, об щось спіткнувшись, впала на землю.
Це помітила сусідка Катерина, котра ходила по городу. Вона одразу примчала в двір баби Клави. Остання була при тямі, але не підводилась.
Побачивши закривавлену стару жінку, Катерина перелякано відсахнулася. Однак наблизилася до старої.
— Що з вами сталося?
Баба Клава тихо, запинаючись, відповіла:
— Мене хотіли вбити.
— Хто??
Саме в цю мить з будинку баби Клави з ножем у руці вийшов дід Устим. Одяг на ньому був заплямований кров’ю.
Катерина здогадалася, що саме він намагався цю нещасну позбавити життя.
— Навіщо ви це зробили? — лише спитала.
— Я помстився за смерть своїх близьких. Вона винна в тому, що їх не стало, — якось втомлено відказав старий і сів на лавку. Ніж він продовжував тримати в руках.
Якраз у цю мить на подвір’я зайшли онук баба Клави і його приятель. Дізнавшись, що трапилося, вони викликали «швидку допомогу» і міліцію.

Хоч баба Клава і отримала тяжкі травми, небезпечні для життя, але лікарі її врятували. Діда Устима правоохоронці затримали того ж дня. Проти нього була порушена кримінальна справа за ст.15 ч. 2 і ст.115 ч.1 КК України — замах на вбивство, тобто, умисне заподіяння смерті іншій людині. Свідчення тому — нанесення ударів ножем у життєво-важливі органи потерпілої, однак свій умисел не довів до кінця, оскільки йому це завадили здійснити.
Та у свої 82 роки дід Устим на нари не потрапить. Судовою психолого-психіатричною експертизою було встановлено, що старий чоловік свій злочин скоїв у неосудному стані. Як з’ясували експерти, дід уже не один рік страждав на психічні розлади. Його неадекватна поведінка пояснюється тим, що він у певні проміжки часу не міг тверезо усвідомлювати значення своїх дій, не міг ними керувати. Тож, вердикт суду був такий: вжити для підсудного примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Та ось чому цьому немолодому чоловікові нав’язалася думка щодо чаклунства так і лишається загадкою.