Незгасаючу пам’ять у серцях наших земляків — учасників штурму Берліну, про жорстокі бої у квітні-травні 1945 року вирішили зберегти, як правду про незліченні подвиги воїнів Радянської армії, пошуковці міської гімназії імені Лесі Українки. І якщо знайдеться спонсор, — видадуть про них буклет. Своїми спогадами про ті бої поділився з пошуковцями колишній 15-річний в’язень Новоград-Волинського фашистського концтабору, а нині капітан у відставці, Станіслав ­Антонович Гречківський. Йому разом із земляком з Андрушівського району Стасіком Садовським допомогли втекти з таботу смерті місцеві підпільники. А коли радянські війська звільнили Житомирщину, Гречківський став солдатом-кулеметником. Пережите в концтаборі краяло серце юного солдата, і він люто бив ворога у складі 1054 полку 301 дивізії 5-ї Ударної армії, звільняв Україну, дійшов до Берліна. Ось його розповідь:
— За два тижні з 16 квітня по 2 травня 1945 року ми подолали з боями 70-кілометрову відстань з Кюстрінського ­пла­ц­­дарму до Берліна. Але кожен метр да­вався з тяжкими боя­ми, з великими втра­тами товаришів по зброї. З 57 бійців і ко­мандирів нашої куле­метної роти 2 травня зустріли Перемогу над столицею ­фаши­стського рейху — ­Бе­рліном, тільки четве­ро: старший лейте­нант Мейрбеков Алдабек, сержант Воло­димир Поляков з Донбасу рядові Іван Ракович з Одеси і я.
Варто нагадати, що за героїзм, прояв­лений у Берлінській операції, 21 воїну на­шої 301-ї дивізії присвоєно звання Героя Ра­дянського Союзу, з них десятьом — посме­ртно.
Ніколи не забути запеклі атаки і контр­атаки при штурмі Зеєловських висот, фо­рсуванні річки Шпреє і взятті Карлсхорсту, форсуванні Данвер-каналу і штурм Анхальтського вокзалу та кварталу гестапо — цього страшного гнізда фашизму, де із за­пеклістю бились есесівські головорізи, взяття Міністерства військово-повітряних сил «Люфт-вафе» і Міністерства фінансів.
Але на все життя закарбувалася в па­м'яті остання доба перед Перемогою. Першого травня 1945 року наш 1054 полк продовжував вести жорстокий бій у приміщенні Мінфі­ну і в будинку на розі вулиць Вільгельмштрасе та Фосштрасе. О 18 год. 30 хви­лин розпочався штурм імперської канцелярії — голо­вної квартири Гітлера та всім тепер ві­домого бункера, в якому планувались, виношувались і звершува­лись всі тяжкі злочини проти людства. Штурм продовжувався всю ніч, йшли бої за кожну кімнату рейхсканцелярії і підзем­ні апартаменти фюрера. А вдосвіта, 2 трав­ня 1945 року, були повністю взяті примі­щення Міністерства пропаганди і закордон­них справ та імперська рейхсканцелярія.
Ранок 2 травня ми зустріли в піднесено­му настрої: над Рейхстагом, імперською ка­нцелярією, ­гестапо, Брандербурзькими воротами переможно майоріли наші чер­воні прапори. Я з бойовими товаришами мав можливість оглянути Рейхстаг, на стіні якого я залишив і свій підпис: «Ми — з Жи­томира». А 4 травня 1945 року відбувся Парад Перемоги радянських військ берлін­ського гарнізону.