Михайло рано лишився без батьків. Виховувала його старенька бабуся-інвалід. Після школи Михайло навіть поступав до вузу.
— Кидай свою академію, студент, — запропонував якось колишній односелець Андрій, — треба спочатку грошенят заробити.
Андрій працював у будівельній бригаді «шабашників», якою керував його батько. Михайло послухався поради друга.
Минуло трохи більше року. Михайло приодягнувся, змінив інтер’єр свого будинку, купив «беушний» «Опель».

Марію (вона ж Маха чи Муха), не дивлячись на свої неповні двадцять, можна було вважати професійною проституткою. В усякому разі, так зазначено в міліцейських протоколах. Щоправда, обличчям юна хвойда була не дуже. Надмірно псував товарний вид постійний запах перегару.
За доставлене задоволення Мурка брала від ста гривень до пляшки горілки — залежно від характеру дійства.

З опаленням на дачі Михайло, Андрій і ще один з місцевих порпалися третю добу. Ввечері провірили, чи не тече. На ранок залишили дрібниці, щоб до обіду поїхати додому.
Яким вітром у це село занесло Муху, — відомо тільки їй самій.
— Хлопці, закурить не знайдеться? — прокричала через паркан Марія. — А то вже пізно. Та й не місцева я, не знаю, де купити.
— Заходь, не образимо, — чемно відказав Андрій.
Молодики тільки закінчили роботу, присіли на ганок відпочити.
Мурка зайшла у двір, взяла цигарку, але йти не поспішала.
— І куди тепер? — поцікавився Андрій.
— На місто, швидше всього, — байдуже сказала Маха.
— Темніє. Не боїшся?
— Ми вже лякані!
— Лишайся у нас. Не образимо. Завтра машина прийде. Відвеземо до міста.
Мурка лукаво примружилася.
— Це, дивлячись чим, зацікавите.
Для «цікавості» у хлопців була пляшка горілки, дві банки тушонки, півбуханця черствого хліба.
Марії цього було досить.
Потім Андрій злітав до магазину, приніс іще дві пляшки оковитої, пляшку хорошого вина для дами, закуску.
Мурка від вина відмовилася, махнула міцної.
Андрій перейшов до другої частини знайомства — відвів дівчину до спальні, залишивши Михайла наодинці.
Повернувся Андрій через годину:
— Мишаня, рекомендую. Баба — вогонь!
З кімнати вистрибнула напівроздягнена Маха, вмазала горілки. До спальні пішла вже з Михайлом.
Так, змінюючи один одного, хлопці вибрикували майже до ранку. Потім довго «чавили на масу». Першою підвелася гостя.
Першими були її слова:
— Випити є?
— Вранці п’ють тільки коні, — пробурмотів спросоння Андрій.
— Тоді я пішла.
Одягнувшись, Марія підхопила зі столу незатребувану ввечері пляшку вина, пачку цигарок і зникла. Більше молодики її не бачили.

Якось навесні, коли будівельний сезон ще не розпочався, Михайло був сам удома, бабуся пішла на лікування до лікарні.
Ввечері у двері подзвонили. На порозі золотою «фіксою» світив Андрій. І не один — з Муркою.
— Ти де її надибав? — вирячився Михайло.
— Їду — голосує. — Зупиняюся — Машка. Ну, думаю, тобі не завадить.
На додаток Андрій притягнув повний пакет їжі і спиртного.
— Ну, ви тут розважайтеся, а мені треба йти.
Михайло, нагодувавши гостю, провів її до ванни, приготував постіль. Поки мився, Маха провірила ревізію. Нічого не взяла. Але на журнальному столику лежав конверт. У ньому повідомлення, в якому йшлося, що бабусі Михайла, як колишній ув’язненій, належить отримати в банку грошову компенсацію. Сума була значною.
Засунувши папірець назад, Мурка шмигнула під ковдру. Потім вона всю ніч допитувала партнера, вивідуючи деталі біографії. До ранку Марія про хлопця знала практично все. Однак припустилась однієї помилки.
— Холодно на вулиці. Може, завезеш мене додому?
— Машина в ремонті. Ліпше дам гроші на таксі.
— Гаразд. Я подзвоню? В мене знайомий таксист.
Марія набрала номер. Через півгодини біля під’їзду припаркувався білий «Фіат» старого зразка.
Мурка взяла гроші, чмокнула хлопця у щоку і швидко пішла, не залишивши координат.
Михайло про всяк випадок підійшов до телефону, переписав номер, по якому дзвонила Марія. Раптом згодиться. Досить таки хороша молодичка в ліжку. Таким чином можна буде її знайти.

— Кажу тобі, там більше двох тисяч євро, — переконувала водія Василя Мурка. — Бабка — в лікарні. Головне, щоб той онучок звалив.
— А як замок відкрити? — не погоджувався чоловік. — Двері ламати? Сусіди почують.
— Толяна попросимо. Він же за це сидів.
— Подумаємо.
Так проститутка перекваліфікувалася в очільника групи грабіжників. Окрім Василя, до неї ввійшли Анатолій, котрий просидів чотири роки за гратами, і Олександр. Цей ще був сопливий, однак також мав претензії на достойне життя. Його вирішили поставити на «стрьомі».
За квартирою влаштували стеження, з машини. Але з лікарні вже повернулася бабуся. Марія про це знала. І тепер у квартирі постійно знаходилася господарка.
Першій вечір проминув дарма. Михайло з дому не виходив, світло у вікнах горіло допізна. Назавтра пощастило більше. Близько десятої вечора Михайло завів «Опель» і кудись поїхав.
— Ще ранувато, — вичікувала Маха. — Людей багацько.
Через півгодини повернувся Михайло з двома дівулями. Дами, правда, з авто не виходили. Михайло з пакетом зник у під’їзді. Незабаром повернувся і знову поїхав.
— За ним! —наказала Мурка.
Михайло припаркував машину біля сауни і з попутницями зник за дверима.
— Судячи по його темпераменту, в баню він надовго, — міркувала Марія.
Після півночі Анатолій обережно відкрив двері. Особливо не церемонячись, у вітальні включили світло, взялися шукати гроші. За цим зайняттям їх і застала господарка.
— Люди-и-и-и! — щосили заверещала бабуся, побачивши незнайомців. — Грабують!
Тут не розгубився Василь. Сходу заліпив старій жінці в груди.. Потім звалив її на підлогу, обмотав рот скотчем, притиснув тіло коліном.
— Ти ж казала, що вдома нікого не буде, — блиснув очима Олександр.
— А хто її знав, — уникаючи погляду, сказала Маха.
Бабуся трохи очуняла, спробувала вирватися. Василь напружився.
— Зараз ми дізнаємося, де гроші. — Він метнувся на кухню, приніс найбільший ніж.
— Ну що, стара, кажи, куди єври заникала! — бандит приставив ніж до горла. Та так сильно, що по холодній сталі потекла кров.
— Нема грошей, — запротестувала стара жінка. — Син усе забрав.
Василь рявкнув:
— Ну все, тобі кінець!
— Не треба, — піддалася господарка квартири, — за шафою, в пакеті, на цвяхові висять.
— Ось так би раніше.
Грабіжники кинулися до шафи.
Бабуся скористалася моментом, вибігла з квартири і подзвонила сусідці.
Та відчинила двері і жахнулася:
— У вас кров на шиї.
— Ой, впускай хутчіш! Мене грабують! Викликай міліцію.
Злочинці швидко відшукали заповітний пакет з валютою.
— Є!
Маха раптом сторопіла:
— Де бабка?
— От, падло старе! — вилаявся Анатолій. — Шукайте.
Та в кімнатах нікого не було.
— Треба тікать.

Хоч міліція прибула оперативно, та грабіжників уже й слід прохолов. Взяли їх уранці. Записаний Михайлом колись номер телефону виявися домашнім номером таксиста Василя.