Кожне нове знайомство з учасниками конкурсу, оголошеного редакцією «ЗІ», — цікаве та несподіване. Несподіване тому, що люди, закохані у квіти, є не просто творчими та багатогранними. Вони — справжні індивідуальності. З них фонтаном б’є фантазія, якій ці господарі знайшли чудове втілення у квіткових насадженнях. Відтак кожне конкурсне подвір’я є не просто заквітчаним оазисом краси, воно має певну особливість, родзинку, якщо хочете, — характер. З огляду на цей факт напрошується логічний висновок: подвір’я господаря — це віддзеркалення його душі.
Подвір’я Валентини Миколаївни Поліщук — й справді дзеркало її душевного стану: життєрадісного, щасливого, мрійливого… А ще — невичерпне джерело творчого та життєвого натхнення. Енергійність, жвавість та ентузіазм цієї жінки помітні вже з перших хвилин знайомства. Схоже, вона про це здогадується і не приховує, що секрет молодості її душі — дарований квітами:
— Люблю красу, завжди й в усьому до неї прагну. Повсякчас мріяла, аби усе навколо відповідало стану моєї душі, тому квіти на нашому подвір’ї саджу з тих пір, як ми почали тут жити. А це вже 35 років…Саме квіти дають мені натхнення творити і бажання жити цікаво, — посміхається Валентина Миколаївна. — А ще період життя квітки нагадує мені людське життя в мініатюрі: є щось схоже у процесі народження, розквіту й відцвітання…
Як педагог із 40-річним освітянським стажем, а головне — як мати, бабуся і вже навіть прабабуся (!) — Валентина Поліщук знає ще один секрет, який відкрило їй улюблене захоплення: діти, котрі зростають поряд із квітами, змалку навчаються цінувати прекрасне і залишаються естетами на усе життя. Отже, виховний момент — беззаперечний, в цьому господиня пересвідчилася на прикладі власної родини. Її син Олександр та донька Альона, успадковану від матері любов до квіткової краси, передають тепер своїй малечі. Валентина Миколаївна цьому надзвичайно радіє і пригадує незабутні моменти, пов’язані із цим:
— Пригадується, молодший онук Тарас, коли йому було чотири рочки, якось спостерігав, як із однієї квітки на другу перелітає бджілка. А тоді запитав мене: «А бджілка кожній квіточці медок дає?» Коли до нас приходить онука Карина, вона завжди вітається з мешканцями квіткових насаджень — казковими персонажами: «Здрастуй, гномику, як поживаєш?» А мені при цьому згадується, як колись мій син, вийшовши вранці на ганок, завжди вітався з новим днем: «Доброго ранку, сонечко, я вже прокинувся…» Тож не дивно, що тепер мої онуки — незамінні помічники у догляданні за квітами.
Цвітіння на подвір’ї Поліщуків — звична справа з ранньої весни до пізньої осені.Крокуси, гіацинти, тюльпани, іриси, вербена, портулак, хризантеми, гортензії, бегонії, лобелії, альпійська гвоздика — такій розмаїтості сортів (а їх, за словами господині, росте тут близько п’ятисот) годі вміститися на одному подвір’ї, чимало з них вже двадцять п’ять років є прикрасою вулиці. Усі сусідки Валентини Миколаївни також залюбки вирощують квіти, разом роблять гарнішою вулицю Коцюбинського, яка то тут, то там потопає у яскравих насадженнях.
— Коли йдемо на день народження чи у гості, ми одна одній замовляємо квіти, — розповідає Валентина Поліщук. — Виписую багато спеціалізованих видань, постійно замовляю нові сорти. Одних лише ірисів у мене 17 сортів, тож часто дарую квіти колегам та друзям. Приношу саджанці й у п’яту школу, де працюю вчителем української мови та літератури. Квіти в моєму житті присутні скрізь — і вдома, і на роботі.
Улюблене заняття господині — створення квіткових мініатюр. Кожен гість садиби помічає їх особливість: посеред квітів обов’язково присутня… царівна-жабка. Саме ця тваринка є оберегом родини — господарі переконані, що вона приносить у дім добробут і щастя. Відтак різноманітні скульп-турки жабенят причаїлися тут, де тільки не кинеш оком: посеред альпійської гірки, весняних і літніх квіткових килимів, при вході у будинок. З першого погляду, навіть не одразу зрозумієш, що зелені стрибунці — іграшкові.
— Діти люблять дарувати мені забавні скульптурки. Якось донька із зятем подарували нам із чоловіком пару жабенят на День закоханих — відтоді усе й почалося, — посміхається жінка.
У парі з чоловіком вони живуть довго й щасливо, квіткове захоплення розділяють також разом. Особливо полюбляють пити чай на терасі, оточеній красою. Навіть улюблена квітка у подружжя спільна — жоржина. На запитання чому саме вона, Валентина Миколаївна, не замислюючись, відповідає: «Жоржину дуже любить мій чоловік, а мені приносить задоволення споглядати, як він дивиться на квіти і посміхається…» У цьому — третій, останній секрет квітів: у палітрі дарованих ними людям емоцій, найперше почуття — справжнє кохання…