Більшість випускників шкіл стикаються з тим, що, маючи величезний багаж знань, вони абсолютно непристосовані до «дорослого» життя. Учорашні школярі, які впевнено розв’язували математичні задачки, розгублюються, коли доводиться вирішувати завдання життєві. «Дітям потрібно не просто викладати математику і фізику, а за допомогою математики та фізики вчити їх головного — як стати особистістю, досягти успіху й жити в гармонії з суспільством», — упевнений Сергій Вєтров, керівник експертної комісії з питань освіти партії «Сильна Україна». Політична сила Сергія Тігіпка пропонує свою програму реформ в освіті. Про те, як змінити систему управління середньою школою, принципи оплати праці освітян, а також філософію підготовки вчителів, Сергій Вєтров розповів в інтерв'ю.
— Сергію, вчителям дедалі складніше знаходити спільну мову з дітьми...
— Перед учителем зараз стоять майже нереальні завдання. Життя за вікнами школи змінюється стрімко, а педагог підготовлений, як кажуть, «за вчорашніми рецептами». Це не провина вчителя. У всьому світі спостерігається глибока криза системи освіти. А в нашій країні на неї накладаються і свої соціально-економічні проблеми...
— Що ж далі? Просто прірва якась...
— Як сказав поет, у одних прірва викликає страх, у інших — бажання побудувати міст. Ми в «Сильній Україні» хочемо будувати міст. У партії створено експертну комісію, в межах якої разом з колегами з регіонів ми проводимо обговорення проблем освіти з тим, щоб вийти на конкретну програму дій, яка допоможе зробити систему навчання ефективною.
Школі потрібні реформи. Це стосується технологій, оплати праці, підготовки вчителів ...
— Але змінювати щось у школі, де працюють люди, виховані старою радянською системою, буде непросто...
— Ви маєте рацію. Кадрова проблема — одна з основних. Рівень підготовки та перепідготовки вчителів не витримує критики. І це, підкреслю, не тільки їхня провина. Багато вчителів хочуть працювати більш творчо, але всі ініціативи згасають під пресом нинішньої системи управління в освіті. Адміністрування, я вважаю, — взагалі одна з найслабкіших ланок системи навчання. Методи управління залишаються тими ж, що й раніше, коли всі сфери життя суспільства підпорядковувалися командно-адміністративному принципу. Але вже давно всім зрозуміло, що такий підхід у гуманітарній сфері неприйнятний. Ще на початку двотисячних років було заявлено про перехід від державної системи управління в освіті до державно-громадської. Держава повинна передати професійним спільнотам, асоціаціям вчителів, іншим громадським об'єднанням функції контролю над змістом і якістю освіти. Державі ж залишиться тільки функція забезпечення освіти.
— А як усе це виглядатиме на практиці?
— Один із варіантів — створення освітніх округів. Скажімо, є кілька шкіл у мікрорайоні. Створюється освітня рада, куди входять і педагоги, і батьки, і представники місцевої влади. Ця рада і визначає тактику розвитку освіти в цьому регіоні. Органи місцевого самоврядування, у свою чергу, фінансово і матеріально забезпечують роботу округу ...
— А як ви пропонуєте вирішити питання підготовки кадрів?
— На перепідготовку вчителів держава виділяє фінансування. Як його витратити — повинен вирішувати сам учитель. Хтось вирушить до місцевого інституту післядипломної освіти. Але більшість, можливо, оберуть інші центри, що мають ліцензію. Або ж авторську школу. Іноді тижневий семінар відомого педагога дає такий заряд емоцій, якого не одержиш і за місяць перепідготовки в інституті підвищення кваліфікації. І, звичайно, самонавчання вчителів має відбуватися по-іншому.
— По-іншому?
— У нас традиційно готують вчителів-предметників. Математиків, фізиків і т.д. Цей підхід давно застарів. Не математики чи фізики потрібно вчити, а математикою і фізикою. За допомогою предметів педагог повинен навчати дитину головного — як стати особистістю, реалізувати себе, досягти успіху, жити в гармонії з собою та суспільством. Але це інша філософія кадрової підготовки!
— Добре було б, якби і зарплата вчителя зростала разом з його рівнем підготовки...
— Позиція «Сильної України» — розмір оплати необхідно збільшувати. Потрібна й інша схема її розрахунку. Учитель, який працює більш творчо, більш продуктивно, повинен отримувати значно вищу зарплату. У Росії кваліфікований педагог, який пройшов магістерську підготовку, отримує вдвічі більше. У нас же ця різниця — копійки! Ця «зрівнялівка» не стимулює вчителів розвиватися...
— Та ще й школам забороняють зароблені кошти пускати на надбавки до вчительських окладів...
— Це несправедливо. Школа може і повинна заробляти. Навіть у нинішньому законодавстві передбачено багато способів, як робити це чесно, легально і коректно. Але чиновник боїться, «коли б чого не сталося», пригнічує ініціативу, забороняє, дбаючи виключно про свій спокій. Є й ще одна проблема. Роботодавці або доброчинці не зацікавлені допомагати школам, тому що держава досі не розробила систему податкових пільг, які заохочують спонсорську допомогу. Підприємство, яке вирішило допомогти школі, заплатить податків більше, ніж надасть допомоги! Школи повинні стати центром ініціативи, творчого підходу до навчання дітей. Наше завдання — побудувати таку державу, яка створить для цього всі необхідні умови.