Біля одного із барів згоріло авто місцевого «крутяка» Васі Глиняка. У підпалі підозрюють офіціанта Юрія Вербу. Довго тривало слідство. Потім справу було передано до суду. Подаємо дещо скорочений варіант того незвичайного засідання.
Суддя:
— Підсудний, ви готові давати свідчення?
Юрій Верба:
— Так.
— Тоді розкажіть, будь ласка, що сталося в барі п’ятнадцятого липня ввечері?
— Я хотів обслужити Глину…
— Ви маєте на увазі Василя Глиняка? — перебив суддя.
— Умгу, його.
— Тоді так і називайте: ім’я та прізвище. Не потрібно тут вживати усяких прізвиськ. Зрозуміло вам, підсудний?
— Так. Вибачте. Значить, хотів я його культурно обслужити. Та ненароком пролив вино. Йому на штани…
— А хто тебе просив мене обслуговувати, га?! — викрикнув з місця Вася Глиняк. — Ти знаєш, що ти мені жизнь зламав?
— Потерпілий! — грізно зауважив суддя. — Заспокойтеся! Дадуть вам слово — будете говорити! Підсудний, продовжуйте!
— Потім Глина… Вибачте, Глиняк, накинувся на мене і побив…
— Хто тебе бив?! — рявкнув стрижений Вася. — Хто тебе бив?! Якби я тобі примочив, то ти тут уже не стояв би!
— Потерпілий! — постукав дерев’яним молоточком суддя. — Не заважайте!
— Ну, а затим, — продовжив Юрій Верба, — він мене вигнав надвір. Я підійшов до Костика, мангальщика. Розповів йому, що сталося. Костик мені порадив трохи перечекати, бо коли Глиняк злий, то ліпше до бару не повертатися. Я йому допоміг розпалити мангал.
— Підсудний, — слово взяв прокурор. — Скажіть відверто: ви підпалювали машину?
— Нічого я не підпалював!
— А за висновками трасологічної експертизи на ваших джинсах були виявлені плями бензину, які співпадають з тим бензином, що був у каністрі, знайденої біля мангалу. Що на це скажете?
— Правильно! — ні на йоту не замішався Юрій Верба. — Я розпалював дрова, там і заляпався.
— Кому фуфло гониш?! — знову не стримався запальний Вася Глиняк. — Ти знаєш, скільки я бабок за свою тачку відвалив? У жизнь не розрахуєшся!
— Потерпілий! — грізно зауважив суддя. — Зараз виведу із залу!
— Та ладно. Я культурно відпочивав, а він мені штани облив, тачку спалив, жизнь зламав…
— Ідіть до трибуни. Розкажете свою версію того, що сталося.
На дебелому Васі — сині джинси, голуба сорочка у великих білих квітах, на шиї — важкенький золотий ланцюг. Незважаючи на свою повноту, він рвучко підвівся і пройшов до трибуни.
Однак слово попросив прокурор:
— Потерпілий, скажіть, будь ласка, які стосунки між вами і підсудним?
— Та які можуть бути в мене з ним стосунки?! — одразу став дибки Вася Глиняк. — Його діло просте: приніс, налив. Я не знаю, — може, в нього руки не з того боку ростуть, то йому, значить, не в барі наливать рюмахи, а кіз пасти. Ти кого хотів обслужити? Ну що, обслужив?!
— Секунду, секунду! — втрутився прокурор. — Давайте спочатку я вам запитання поставлю. Отже, того вечора ви культурно відпочивали в барі. Правильно?
— Тіпа того.
— Умгу. А о якій годині?
— Ну, я вечерком зайшов. Десь о десятій.
— О десятій, так. І що сталося? Розповідайте!
— Жизнь мені там зламали, товаришу прокурор. Жизнь, понімаєте? Я ж туди не нажраться прийшов. Я з дівчиною прийшов. Щоб культурно так вечерком посидіти, поспілкуватися, по рюмашці випити, так би мовити. Предложеніє вже почав робить… цій… Свєтці. А тут цей!.. Як Пилип з конопель! Рюмаху і вивернув мені на штани. Навіщо? — Вася Глиняк на підвищених тонах звернувся до Юрія Верби. — Навіщо?! Хто тебе просив — я не знаю! Тобі що, більше робить нічого, як ходить і рюмки наливать? Думаєш, я сам собі не можу налить чи що? В усякому разі, руки в мене з цього місця ростуть — звідки треба!
— Та я тільки обслужити хотів і все, — спробував виправдатися Юрій Верба.
Однак Вася Глиняк емоційно перекривив його:
— Обслужить! Обслужить! І що, ­обслужив?!
— Потерпілий, — вперше взяла слово адвокат, світловолоса, симпатична молода жінка. — Це випадковість. Він же не навмисно вилив вино вам на штани. До речі, як ви відреагували на цей випадок?
— Ну як відреагував? Нормально відреагував. Пояснив йому по-людськи, що він не правий.
— Пояснив він по-людськи! — ображено вигукнув Юрій Верба. — Ти мене обматюкав на чому світ стоїть і побив ще!
— Потерпілий, — поцікавилась адвокат, — ви били мого підзахисного?
— Та я йому просто по шиї дав. Нічого такого особливого. Чуєш, — Вася Глиняк звернувся до Юрія Верби, — повторюю: як би я тебе бив, то ти тут зараз не сидів і покази не давав би. Понімаєш ти чи ні? Ти що, на мене обідився чи як? Щось я не пойму. Це ж потиличник! Ти що, не пацан? — І до адвоката. — Ну, підвівся я, поговорили, вийшли надвір.
— Але я тачку твою не палив, — подав голос Юрій Верба.
Вася Глиняк, почувши це, аж підскочив:
— Ти не палив? А хто палив? По-любому, він палив. Більше нікому, понімаєте? Ти палив! Я більше пам’ятаю, ніж ти! Ваша честь, я сиджу, відпочиваю. Все нормально. Починаю предложеніє дівчині робить. Звичайно, я вина випив, але п’яний не був. Значить, зробив предложеніє…
— Та ти кожен день «предложеніє робиш»! — ущипнув Юрій Верба. — І кожен день у тебе нова дівчина!
Вася Глиняк з великим натяком кинув:
— Ти хайло своє закрий!
— Так, потерпілий! — перервав суперечку суддя. — Висловлюйтеся нормальною мовою!
Слово взяв прокурор:
— Потерпілий, ви ось освідчилися дівчині і?...
Вася Глиняк:
— Вона мені не одказала! Не знаю, якби оце опудало не вилило мені на штани вино, то, може, було б усе нормально! Може, Свєтка стала би моєю жінкою, на даний момент. Дівка була нормальна. Правда, трохи ще смазлива. Ми з нею там на пляжику… Дивлюсь, вона книжечки читає, журнальчики. Ну, все нормально, я не знаю…
— Скажіть, будь ласка, — перебив потерпілого прокурор. — Що трапилося після того, як ви посварилися з підсудним?
— Ну, що трапилося? Свєтка відвалила, ясне діло. Я сидів з цими мокрими штанями. А що мені лишалося робити? Потім… не знаю, може, година минула. Знаєте, прикольно було. Горить! Усе горить, туди-сюди! Народ мелькає, метушиться. Надвір валить. Думаю, піду подивлюся, що за ситуація. Виходжу — тачка моя горить! Це вже не прикольно. Спочатку, ніби «ха-ха», тепер уже точно не «ха-ха». Ну, я кинувся, хотів тушити, а що вже там тушить, вона, як консервна бляшанка горіла.
— Ваша честь, — сказав прокурор. — Я хотів би звернути вашу увагу, що в матеріалах справи є висновок експертизи по оцінці збитків даного автомобіля. Він складає двісті п’ятдесят тисяч гривень…
— Плював я на вашу експертизу! — урвав прокурора Вася Глиняк. — У мене Гарик, знайомий чувак, за пів лимона хотів цю тачку купити!
— Так, потерпілий, — зауважив суддя, — Ви, зрештою, могли б оспорити висновок експертизи, попросити назначити додатковий.
— Ладно спорити, — махнув рукою Вася Глиняк. — Так, усе нормально.
— Це у вас цілком нормально з коштами, так? — недвозначно натякнула адвокат. — Для непрацюючої людини це досить легке відношення. А скажіть, того дня ви заплатили за вечерю?
— Ні, а що? Спалили, штани облили. Ви як думаєте, я ще повинен платити, ви чо?
— Значить, не платили? А ви в цьому барі часто буваєте?
— Постійно. Дуже затишний бар. Дуже подобається тут. І взагалі, яке відношення до цієї історії мають мої гроші? Работаю чи не работаю…
— А що, господарка бару надає вам гуманітарну допомогу?
— Ваша честь, — підвівся прокурор. — Я вважаю, що дане питання справи не стосується.
— Я поясню, чому у мене виникло це запитання, — сказала адвокат. — При обстеженні обгорілого авто, в його багажнику був виявлений револьвер системи наган…
— Ні-ні-ні! Це точно не мій! — відсахнувся Вася Глиняк.
Ситуацію розрядив прокурор:
— Ваша честь, посилаючись на матеріали справи, це все є, потерпілий давав покази з цього приводу. Встановити причетність Василя Глиняка до даного револьвера, на жаль, не є можливим, так як зброя обгоріла і слідів на ній, звісно, ніяких не лишилося.
— Ви «волину» мені цю не клейте, — засмикалося ліве око потерпілого. — Я цю тачку у бариги одного купив. Мало що там могло бути, я не знаю.
— А я спробую довести наступне, — зауважила адвокат. — У людини досить тривалий час валяється в багажнику револьвер і цілком ймовірно, що в потерпілого могло бути чимало ворогів, які могли б йому помститися.
— Які вороги?! — закричав на все горло Вася Глиняк. — Ваша честь, мене практично всі тут знають! Ви спитайте! Вони самі скажуть, йо!
— Не потрібно кричати, — спокійно сказав суддя. — Ми вас прекрасно чуємо. Заспокойтеся. Не реагуйте так емоційно. Ще є запитання до потерпілого?
Слово взяла адвокат:
— Скажіть, будь ласка, а чому ви думаєте, що саме мій підзахисний підпалив ваш автомобіль? Він вам погрожував?
— Хе-хе! — ошкірився Вася Глиняк. — У нього ще погрожувалка не виросла! Ви подивіться: гнучкий, мутнуватий. Тихоня, так? Ага, сидить, ніс повісив. Ти чого ніс повісив, га?! Тебе питають, то відповідай! Ти чого очима лупаєш?
Пролунав стукіт молотка.
— Так, потерпілий, потерпілий! Ви все-таки вчинили цивілізовано: мабуть, міліцію викликали, вирішили розібратися по закону. Правильно я вас зрозумів?
— Нехай він подякує, що першими приїхали менти, наш дільничний, а то б я йому… Дякую скажи!
Юрій Верба:
— Не скажу.
Вася Глиняк:
— Скажеш, скажеш! Особисто дільничний підійшов до мене і за тебе попросив. Він сказав, що не треба з Вербою чого-того, ми самі з ним по закону того-чого. А я закон конкретно поважаю.
У залі іронічно заусміхалися.
Після виступу потерпілого почали допитувати свідків. Першою запросили студентку-білявку Світлану Мокрицьку.
— Скажіть, свідок, — запитав прокурор, — ви були очевидцем подій, які розгорнулися п’ятнадцятого липня ввечері у барі «Троянда»?
— Так, — кивнула дівчина. — Того вечора Вася запросив мене до бару. Ось ми пішли посидіти з ним. Він мені освідчився в коханні.
— Скажіть, — поцікавилась адвокат, — ви давно знайомі з потерпілим?
— Ну, я з Ялти приїхала ­десятого ­липня. П’ятнадцятого я з ним ­познайомилася на дискотеці. Значить, п’ять днів.
— Потерпілий вам освідчився. ­Тобто, його охопили неймовірно серйозні ­почуття.
— Я не знаю, його спитайте.
Прокурор зауважив адвокату:
— А чому такого не може бути? В житті трапляється різне. І давайте ліпше повернемося до подій, що сталися п’ятнадцятого липня. Свідок, у барі що трапилося?
— Ну, сиділи ми, — замислено ­продовжила Світлана. — Прийшов офіціант. Просто перекинув бокал вина на Васіни штани. І тут таке почалося!
— Почекайте, — перервав
прокурор. — Саме в цю мить він вам освідчувався?
— Ну, звичайно! Мені стало приємно!
— І що далі?
— Ну, а далі той бокал з вином… Почалося… не знаю. Вася почав офіціанта матом крити. Мої вуха від цього у трубочку згорнулися. Потім ­почав його бити.
— Ти чого, мила моя! — здивовано протягнув Вася. — Ти ще не бачила, як б’ють нормальні пацани! Я просто виховував, чого ти?
Суддя:
— Не заважайте, потерпілий. ­Продовжуйте свідок.
— Мені шкода стало офіціанта. Я хотіла Васю заспокоїти, відволікти. ­Запропонувала йому прогулятися містом.
— Ну, комедія! Ну яка ти дурепа! — відвалився на спинку стільця Вася ­Глиняк. — Уявляєте, у мене матня ­мокра, а я буду містом з нею розгулювати! Ти чого?
— Він мене тоді образив і я пішла з бару. Як горіла машина я не бачила.
— Ось, потерпілий, робіть висновки, — зауважив суддя. — Дівчина любить пристойну поведінку.
Вася Глиняк на це лише мовчки відмахнувся, наче од надокучливої мухи.
— У сторін ще є запитання до потерпілого? Немає? Тоді запросіть наступного свідка.