НОВОРІЧНО-РІЗДВЯНА ПОРА — ЗІРКОВИЙ ЧАС ШАНУВАЛЬНИКІВ ФОЛЬКЛОРУ
Керівник фольклорного гурту «Мальва» Галина Кучинська — з тих, кого можна назвати непересічною людиною. Її любов до українського, народного — це те, що одразу кидається в очі. Прийшовши на інтерв’ю до нас в редакцію, вона з порогу це засвідчила — на плечах розмаїта хустка у квітах, а з мобільного лунає рінгтон «Карі очі, чорні брови, не забути вас ніколи…»
— Це уривок з пісні у виконанні нашого тріо «Віра», — помітивши моє здивування, посміхається пані Галина. — Люди часто так реагують — у транспорті, на вулиці. Для більшості звична справа — російський чи англомовний хіт.
— Галино Оксентіївно, повертати моду на українське в умовах, коли нав’язується усе чуже, — досить непросто. Але вам це вдається — разом з тріо «Віра», ансамблем пісні і танцю «Полісся», в яких ви співаєте, разом із народним дитячим ансамблем «Ордана», де ви є педагогом-репетитором. Вашим особистим творчим дітищем став фольклорний гурт «Мальва». З якою метою він створений?
— У нашому репертуарі — автентичні та обрядові народні пісні, колядки, щедрівки, посівальні віншування, обряди «водіння кози, Меланка», веснянки, дитячі ігри, хороводи, дражнилки. Мета — пропагування народних традицій. Цим у нашому місті, кажучи відверто, займаємося лише я та заслужений працівник культури України Віра Матвійчук. Народна пісня, обряди у нас, на превеликий жаль, залишаються на другому плані. А в цій царині стільки цікавого та пізнавального! Тому у мене з’явилася ідея створення гурту «Мальва» на базі Палацу шкільної молоді (ПШМ) — для дітей, котрі небайдужі до української пісні та вивчення народних обрядів, про які вони, у кращому разі, знають із книжок.
— А хто вам прищепив любов до українських традицій?
— Я народилася в селі та жила в середовищі, де з діда-прадіда дотримувалися і шанували обрядовість. Хоча тоді, у 60-70-ті роки, вона вже починала поступово знищуватися. Втім, у мене залишилося чимало спогадів, найяскравіші з них, пов’язані із весільним ­обрядом. Цікаво, що придумував його не тамада, як сьогодні, а народ, і кожне дійство супроводжувалося піснями: сватання, приготування нареченої до весілля тощо. Обряд випікання короваю оспівувався та благословлявся, починаючи від замісу тіста і закінчуючи його «садінням» у піч. Планую невдовзі відтворити цей обряд із учнями, аби дати їм можливість відчути увесь колорит обрядодійства.
— Маєте у репертуарі гурту новорічно-різдвяні вітання, з якими, починаючи від свята Миколая-чудотворця, відкриваєте новорічну ялинку у центрі міста, вітаєте владу, відвідуєте організації, дитячі установи з колядками, піснями та щедрівками. Колоритне національне вбрання — невід’ємний атрибут цього дійства. Де берете такі чудові костюми?
— Зимові свята — це диво, тож своїми виступами намагаємося допомогти пробудити це відчуття у серцях звягельчан. Але костюми — то наша проблема, яку вирішуємо наразі самотужки. За наколядовані торік кошти пошили універсальні спідниці — у них, за допомогою певних хитрощів (підгортань) вбираються дівчата від 1 до
11 класу…
А сорочки — це експонати музею льону, що діє при Палаці шкільної молоді. Це унікальні вироби, яким багато років, і які мають цінність, вони повинні залишатися експонатами. Втім, наразі іншого виходу у нас немає, тому використовуємо їх. Вартість вишиванки сьогодні — від 300-400 гривень, багатьом батькам ця сума не під силу. Була домовленість із професійно-технічним ліцеєм, де нам погодилися власними силами виготовити сорочки за значно нижчою ціною. Але знайти 200 гривень на кожну дитину, а їх у нас близько сорока, без спонсорської допомоги нам не вдалося.
Тож будемо сподіватися, що у місті є меценати, котрі зможуть допомогти і вкладуть разом з нами у розвиток наших традицій часточку власної любові. Моя мрія — пошити ідентичні костюми з поліською вишивкою.
— Що з українських обрядів найбільш до вподоби вашим учням?
— Андріївські вечорниці подобаються усім. Тут є все: жарти, сміх, ворожіння, давні магічні вислови, побутові танці краков’як, падіспань, ойра.
— А за допомогою яких аргументів ви прищеплюєте дітям повагу до традицій?
— Розповідаючи про сільські обряди, я бачу, як у дітей запалюються вогники в очах. Пояснюю їм, що треба бути сучасними, але водночас із цим — шанувати національне. Не знаючи своєї культури, — не подобатиметься грузинська, білоруська чи російська. І діти це розуміють, їх інтерес непідробний.
Підігрівати цей інтерес намагаємося разом з керівником гуртка краєзнавства у ПШМ Людмилою Антошевською. У наших планах — створення етностудії «Берегиня». Маємо на меті організувати експедицію до сіл нашого району — розбити намети біля них і «назбирати» від старожилів фольклор: легенди, перекази, балади. Таким чином провести ще й дослідницьку роботу.
— Якими є творчі досягнення вашого самобутнього фольклорного колективу?
— Минулий рік пройшов для нас активно, ми брали участь у фестивалях та конкурсах: «Великодні візерунки» — у Житомирі, відвідали фестиваль фольклору та етнографії «Купальські роси», що проходив у Немиринцях Ружинського району, побували на Закарпатті у всеукраїнському центрі туристів та краєзнавців. Представляли там Житомирщину історичною довідкою про Звягель та купальським обрядом. На обласному конкурсі дитячих колективів «Кришталеві нотки» отримали диплом у номінації «Оригінальне виконання». Побачили колективи, котрі також працюють у фольклорному напрямку.
— Щож, редакція «ЗІ» бажає вам успіхів в удосконаленні фольклорної майстерності, побільше шанувальників і уваги з боку городян та спонсорів! Адже ви робите, без сумніву, потрібну справу.