Жива вода, яка не дасть загинути своїй щойно створеній імперії віршів... Можливо, її образи не містять прихованих смислів, та вони відбивають увесь спектр барв її душі, настрою. Настя — романтична й тонка натура, яка, безумовно, є чиєюсь молекулою щастя…

Електрони твоєї ніжності, трішки протонів уваги, і нейтрони — залишки поцілунків, — ось молекула мого щастя.

Лимонна шкірка місяця.
Надвечір і — порожнеча.
В кишені ідей — тисяча.
Найперша — від себе втеча.


Рука — в руці. Ми поряд.
Без нотацій, криків, сварок.
Тепер два серця на межі створення нової організації об’єднаних націй….

Ти — у думках, у діях, на папері, у серці, що обожнює без меж…
Воно тобі вже відчинило двері, а ти минаєш їх і далі йдеш.

Я розчиняюся у власних помилках, що знищують мене, неначе шашіль.
Моїй імперії, напевно, прийде крах, і вдрузки — мрій до краю повна чаша.
Я розбиваюся об виступи дрібниць, які колись вважала ідеалом, перед якими на коліна ниць моя свідомість увесь час ставала.
Я захлинаюся у власних почуттях, хоча сама створила їх палітру.
Моїй імперії, напевно, прийде крах — враз лопне, наче бульбашка на вітрі.
Та помилки колись розмиються дощем нових ідей і сліду не залишать.
Моя імперія розсипалася вщент, та я собі збудую ще міцніше.

Стерня твоєї буденності колить босі ноги моїх мрій.
Я втомилася змочувати черствий хліб наших розмов своїми молочними усмішками.
Зніми окуляри своїх бажань і подивись на мене зіницями щирості.
Ти — кубик-рубик, який я ніяк не можу скласти, але не розбиваю на маленькі шматочки, як у дитинстві.
Невже я настільки люблю ходити босоніж по стерні, їсти черствий хліб, підкорятись чиїмсь бажанням і розгадувати головоломки?
Чи просто... люблю тебе?

Подалі від нав’язливих облич. Від поглядів, пустих і непотрібних.
Від зайвих слів, туди, де мріє ніч, і місяць на воді малює сріблом...
Я хочу заховатись від життя у мріях світлих... диких... божевільних...
Втекти туди, де буду тільки я і твій цілунок дорогий та ніжний...

Малюю на мольберті тишини твій силует, що сиплеться в долоні.
Твій дотик забираю я у сни, ще мить —- й вони залишаться холодні.
Твій поцілунок диха на щоці, і серце, наче втрапило за грати.
Достатньо слів — улучили у ціль, та я тебе продовжу малювати.