РАЗ — КІЛОЧОК, ДВА — КІЛОЧОК Й МИСОЧКИ — ОСЬ І ВИЙШЛИ... МУХОМОРЧИКИ
Усі, хто минає тепер будинок №13 на Ушакова, на мить зупиняються. І справа не у містичному номері 13... Погляд, наче на гачок, «чіпляють» білосніжні лебеді у морі зеленої трави. «Прилетіли» вони сюди з ініціативи старшого будинку Василя Камінського. Мешканці до ідеї підключилися з неабияким азартом і понавигадували таке, що без усмішки цієї галявини не можна оминути.
«Обережно, динозаври!» — Володимир Селезньов веде нас стежкою до будинку, де живуть найбільш креативні мешканці ОСББ, яке він очолює. Іграшкових динозаврів та крокодилів розсадили по пеньочках — що поробиш, як інших умов для існування цих екзотичних тварин у «Морському» немає. А вони і в таких умовах почуваються, наче вдома.
«Тихіше, не переполохайте пташок у гніздечку!» — знову попереджає Володимир Олегович, а ми з фотокореспондентом не перестаємо посміхатися з витребеньок невгамовних жартівників: це ж треба у солом’яний капелюх понасаджувати гумових пташок та прибити «оселю з квартирантами» до берези... Що скажеш? Прикольно.
Втім, головні персонажі на зеленій галявині — це лебеді, зроблені... з каменю, пофарбованого у білий колір. Шиї у птахів придумали зробити із тоненького шлангу, що не знадобився у комунальному господарстві, та із залишків арматури. Замість дзьобиків у птахів — звичайні червоні прищепки: витрат — жодних, а краса — поза конкуренцією.
На лебедях вигадники не спинилися. Яскравим акцентом у імпровізованому куточку природи стали веселенькі мухомори — то тут, то там. Усі мешканці скинулися по 10 гривень — за ці кошти придбали червоні миски і зробили шляпки для грибочків. Керівництво об’єднання «Морське» дало лише білу фарбу на «цяточки» — більших затрат втілення яскравого задуму не потребувало! Біля «безхозного» колись пенька примостили сімейство опеньок: шляпки у них теж з підручного матеріалу — згодилися одноразові тарілки, пофарбовані у коричневий колір...
— У нашому ОССБ «Вікторія» теж чимало цікавинок є, — розповідає очільниця сусіднього об’єднання Катерина Лавренчук, приємно вражена новоствореною красою сусідів. — Але у мене 42 будинки в об’єднанні, і мешканці жодного разу не проявили таку ініціативу самостійно. А тут люди постаралися на славу — зробили самі для себе. Якось підійшла подивитися, а жінка з балкону затурбувалася, мовляв, що я там роблю, чи не хочу завдати шкоди... Люди оберігають те, що зробили власними руками. Наведу приклад Польщі — там кожен докладає зусиль, аби його подвір’я було ошатним. Ось ми у своєму об’єднанні зробили теж лебедів, а їх наступного дня якісь люди поламали, шиї повитягували. Бо не самі робили...
На балансі ОСББ «Морське» загалом 16 будинків. Втім, будівля на Ушакова, 13 тепер має те, чого не мають інші — свою «фішку». Можливо, таким чином люди згуртувалися проти проблем, що атакують їх будинок, — і тріщину він дав, і просідає під тиском часу.
— Проблем у старому житловому фонді стільки, що я зараз заплачу, як почну про них розповідати, — ділиться Володимир Олегович. — Шість будинків — 1937-го року, інші — побудовані з 1954-го по 1962-ий... Лише одна багатоповерхівка (по Єрьоменка, 18) у нас нова, здана в експлуатацію у 2010-му. Ось у таких будинках наразі проблем немає. Там мешканці теж не сидять, склавши руки, — туї посадили, дерева підрізали.

Нова влада, пригадується, неодноразово нарікала на політику попередньої щодо діяльності ОСББ. Мовляв, розмов багато, а коштів та реальних покращень — пшик. Втім, з приходом нових керманичів жодних змін у цій сфері, говорить Володимир Селезньов, досі не відчули. Знову ви-явилося, що критикувати легше, аніж боротися із проблемами. Тож долати їх продовжують самотужки.
Наприклад, 15 гектарів прибудинкової території (!), що заросла височенною травою, у «Морському» скошують вручну. Жодних газонокосарок чи іншої спеціальної техніки, про необхідність якої так активно говорили у канун виборів, у ОСББ так і не з’явилося. Торік адмінпорушники допомагали скошувати бур’ян, а цього року вони чи то в інших місцях «косять», чи то менше тепер порушують, налякані важкою роботою.
Про інші житлово-комунальні проблеми я вирішила не запитувати Володимира Олеговича, аби не побачити його сліз. Добре, що є тепер місце на Ушакова, 13, куди можна прийти і не поплакати, а посміхнутися. Дякувати мешканцям за це ноу-хау...