Павло із Сергієм на ставок прийшли раненько. На небосхилі тільки-но починало жевріти.
Надіваючи наживку, Павло поцікавився:
— А справді кажуть, що тут карасів — хоч лопатою вигрібай?
Сергій усміхнувся:
— Та тут роботи — непочатий край!
— Ну, побачимо.
Хлопці закинули вудки. Затамувавши подих, чекають.
Раптом Сергій як закричить:
— Павле! Потягло!
Павло різко підсікнув і… м’яким місцем гепнувся на землю. На гачку теліпалася здоровенна… зелена жаба!
Від побаченого хлопця аж пересмикнуло. З докором мовив приятелеві:
— Які ж тут карасі?
Сергій збентежено почухав потилицю. А відтак здивовано спитав сам у себе:
— І як вона клюнула?
— Не знаю, як вона клюнула, — сказав Павло, — але ти мене сюди привів, тобі її й знімати!
Тепер пересмикнуло Сергія:
— Не буду я її знімати. Диви яка вона гидотна. Знімай ти. У тебе мати лікарем працює.
Постраждалий вирячився:
— То що з цього, що мати…
— Крові не повинен боятися.
— А я що, зі скальпелем біля матері ходжу? Знімай ти ту жабу! Ви курей тримаєте.
Тепер Сергій заокруглив очі:
— А до чого тут кури?
— Голови хто їм одкручує?
— Ну, батько.
— Бачив, як він те робить?
— Якось бачив раз.
— То й одкручуй голову жабі!
— Ну ти, друже, й порівняв! Одкручуй сам їй голову! А може, вона якось сама відчепиться?
— Навряд. Якби могла, то вже давно це зробила б.
І тоді Сергій запропонував товаришу:
— Давай кинемо монету. Кому випаде домовлена сторона, той і відчіплятиме це страхіття зелене.
— Ти хоч тазик кидай, — заперечливо захитав головою Павло, — але я до неї не доторкнуся!
— То що ж тоді робити?
— А давай її у воду закинемо. Може, у рідній стихії вона і відчепиться!
Жабу закинули у ставок. Вона пірнала під воду, тягнучи за собою поплавок. Але не відчіплювалася, клята.
Тоді хлопці витягли земно-водне «чудовисько» на берег і почали (за ліску) тягати його за собою. Однак дарма — жаба трималася намертво, вирячивши на горе-рибалок свої великі зелені очі.
— Ріж ліску! — запропонував Сергій.
— Що-о?! — обурився товариш. — «Карасі-ів тут»… Знімай жабу!
— Що за шум? — До хлопців підійшов дідок-рибалка. — А-а! Ясно.
Старий акуратно носком черевика став на жабу. Кілька секунд — і він кинув земноводне створіння у воду. Жаба трохи покрутилася з боку на бік, а потім просто попливла у зарослі очерету.
Дідок-рибалка зіронізував:
— Рибаки-и! — І пішов собі.
— Ну що, закидаємо? — звернувся Сергій до Павла.
— Сам закидай! — відгризнувся той, уже змотуючи вудку. — З мене досить! «Роботи-и — непочатий край»! Із жабами непочатий край! Ось і лови їх! І смаж! Чи юшку вари!
— Ну, як хочеш.
— Лови, лови!
— А ти йди, йди!
— Ну й піду!
— Давай, давай!
— І ти давай!
Наступного дня хлопці знову вийшли на карася.
Рибаки!!!