Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це також день преподобної Меланії. Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки.
Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, її можна заправляти скоромниною. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.
Звечора і до опівночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи меланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.
На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один із них, зазвичай, перевдягнений у жіноче вбрання і його називають Меланкою.
За давнім звичаєм, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити «Діда», або «Дідуха», — снопи соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.
А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх із Новим роком.
Зі щедрою кутею пов’язано багато побутових обрядів. Так, щоб залагодити якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби «Новий рік зустріти в мирі і злагоді». Хлопці, котрі перед цим «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів із надією на згоду.
Ввечері цього дня дівчата ворожать. За давнім звичаєм, коли дівчата починали ворожити, парубки викрадали в них вдома ворота або хвіртки, хоч би як не стерегли господарі. Щоб повернути втрату, батько дівчини мусив ставити могорич. У різних районах України існували свої форми ворожіння, кожна з яких відображала особливості регіону.