Наші медики та освітяни в один голос звітують із трибун, що з року в рік збільшується кількість хворих дітей, а вже у 11 класі більша частина школярів мають хронічні захворювання. Одні схильні вбачати причиною хронічних недугів сумнозвісний Чорнобиль, інші — погіршення матеріального рівня життя українців, ще хтось — вплив комп’ютерів і технічного прогресу загалом. Закатавши рукави, медики констатують страшні діагнози, батьки годують дітей медичними препаратами замість їжі, а науковці складають невтішні прогнози на майбутнє, яке далеко не для усіх стане світлим і радісним…
Боротися із наслідками в нас уміють. Дарма, що схоже це швидше на боротьбу Дон Кіхота із вітряками. Хоча й це, можна сказати, — один із видів фізичної культури, тільки от поки ним займаються чиновники, складаючи чергові оздоровчі програми, — сенсу від того небагато.
Звісно, ніхто не збирається звинувачувати одних лише чиновників у всіх бідах — у тому, що бракує спортивних майданчиків, що на незадовільному рівні у державі організоване дитяче оздоровлення загалом тощо. Очевидно, батьки й самі призабули, що таке здоровий спосіб життя, від якого в першу чергу залежить не лише їх власне здоров’я, а й їх дітей та наступних поколінь… Бо на лижах та ковзанах, скажемо відверто, людей сьогодні можна побачити набагато рідше, аніж у барах.
Коли ж дивишся на рум’яні щічки і червоні носики малечі, що на фотографії, то на згадку приходить відомий вислів: «У здоровому тілі — здоровий дух!». Переконайтеся і ви, шановні читачі, що здоровий дух, займаючись спортом, здобути легше, аніж гроші на лікування. Спеціально для цього ми із фотокореспондентом стали на ковзани і відправилися на місцеву ковзанку. Щоб привернути увагу влади, меценатів до того, що час ставити питання фізичного розвитку і загартування звягельських дітей на якісно вищий щабель. А разом з тим розібратися, чи потрібна Новограду справжня ковзанка?