Голова Верховної Ради України Володимир Литвин приїхав до Житомира, аби дати прес-конференцію для представників засобів масової інформації щодо останніх парламентських подій, які відбулися у Верховній Раді у передвідпускний період народних обранців. Журналістів насамперед цікавило голосування за мовний закон, і керівник українського парламенту поділився із представниками четвертої влади своїми міркуваннями з цього приводу та наголосив, що головне — думати, як країні жити далі.
— Володимире Михайловичу, лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов назвав ваше рішення про відставку «емоційним». Чи насправді на той момент ви керувалися самими лише емоціями?
Звичайно, мене переповнювали емоції, але вони мене переповнювали ввечері і всю ніч. Рішення, яке я ­прийняв, — це той коридор можливостей, які мені залишили, у мене іншого шляху не було. Тим більше, що я, Голова Верховної Ради, абсолютно нічого не знаю про таке рішення. Зранку до мене заходили депутати і запитували, чи буде виноситись «мовне питання», а я запевняв, що його не буде, оскільки, згідно з Законом, воно не може розглядатися. Тому моє рішення про відставку було спокійним, зваженим.
— Чи збираєтеся ви подавати в суд на те, що цей закон було прийнято?
— Я не збираюся подавати в суд. Більше того, я б не радив це питання «протягувати» за допомогою судових інстанцій. Бо тоді доведеться засвідчувати процедуру дотримання закону при розгляді цього питання і можуть виникнути неприємні обставини для людей, які організовували цей процес. Тому я вважаю, що у Верховної Ради має вистачити здорового глузду, розуму і відповідальності для того, щоб заспокоїтись, осмислити цю проблему, бо можуть бути погані наслідки для країни при подальшому нагнітанні конфлікту, і просто необхідно підійти зважено до розгляду цього питання.
— На фоні останніх подій очевидно, що на вас чиниться тиск як з боку партії влади, так і з боку опозиції. Наскільки він відчутний? І як розвиватимуться події навколо мовного питання — ваш прогноз.
— Я поки що не відчуваю тиску тому, що з 4 липня припинив читати Інтернет-видання, знаючи, що здоров’я і спокою ці матеріали мені не додадуть. Розумію, що кожен має право на власну точку зору. Я запропонував з цього приводу — що потрібно робити. Найперше, має бути розуміння, що голосування законопроекту — це ще не остаточне рішення. По-друге, потрібно зупинитися у намаганні використати цю ситуацію для підвищення свого передвиборчого іміджу як з одного, так і з іншого боку. Далі, я вважаю, що повинна припинити самоуправство місцева влада. Бо те, що робиться, інакше, як самоуправством назвати не можна. Це намагання зігнати злість на тих, хто під рукою, і знайти ворога. Як правило — знаходять. На превеликий жаль, офіційні державні чинники з цього приводу застарілі. Я розумію, що, оскільки жодного подальшого кроку після голосування не було, то це серйозна можливість для налагодження діалогу, бо перекричати один одного не вдасться. Хоча я повинен сказати, що в мене всередині душа кричить. Чому? Чому мене зрадили і продали люди, яким я вірив? Але це особисте, і виставляти його на загальний огляд я не вважаю за потрібне.
Особливо потрібно сьогодні застерегти від радикальних закликів, які я розглядаю як спробу, або навіть замах, на Конституційний лад. Ще ж нічого не відбулося: факт не легалізований, а заклики — звучать. Це — проба сили, або свідоме провокування влади на відповідні дії. Я думаю, що при такому підході скоро вже перестануть говорити про Закон. Вважаю, що профільний комітет повинен дати свій продукт, чого він не встиг зробити. Якщо сьогодні говорять про те, що цей Законопроект є неприйнятним (і говорять справедливо), то покажіть — який прийнятний. Нема ж чого обговорювати! Повинна бути альтернатива. Особливо — в частині гарантування державного статусу української мови, а також механізму реалізації права тих, хто належить до національних меншин, на застосування своєї мови в культурно-побутовій, національно-культурній та інших сферах. Потрібно створити погоджувальну робочу групу з людей, які розуміються на цій темі.
На сьогодні, на превеликий жаль, немає нічого запропонованого. Я вважаю, що це має зробити комітет — узагальнити дві тисячі поправок і сказати, який буде вигляд мати цей закон. Тоді буде тема для дискусії. Я вважаю, що потрібно повернути цю роботу у легітимне русло.
— Як ви розцінюєте вчинок фракції Народної Партії — чому вони проголосували за цей закон?
— Від вчинку фракції у мене рана на серці, яка кричить. Я наступного дня зранку зібрав фракцію і запитував: чому ви мене здали? Потупили очі і пояснення одне — ми голосували за розгляд цього питання і не більше того. Прикро, адже за 10 хвилин до цього мій помічник мав розмову із керівником фракції з іншого приводу і нічого не було сказано про подібне голосування. «Проголосували» навіть ті люди, які не були в залі, а на той момент працювали на округах і спілкувалися з людьми і говорили на цю тему, — в той час натиснули на їх картки. Ми продовжили цю розмову — друга була зустріч, і третя була, ми її завершили. Тому, я вважаю, що в даному випадку потрібно йти не через телебачення, бо хоч ЗМІ і велика сила, але зверніть увагу, як наші люди довірливо ковтають все, що лунає з телеекранів. Ви знаєте, скільки коштує одна секунда реклами на телебаченні — 500 гривень на рейтингових каналах. Одна реклама (30 секунд) і виходить не менше 10 разів на день. Помножте і порахуйте суму. Один бігборд — це місячна пенсія. І всі ці люди, які красуються на бігбордах та екранах телевізорів, красиво розповідають, як вони люблять український народ — за українські гроші.
— Володимире Михайловичу, те, що сталося у парламенті, має політичну і технічну складову: одного не було, другий голосував за третього — і це не вважається порушенням, начебто немає ніякого впливу на депутатів. Чому не можна примусити, щоб кожен приходив на роботу і голосував своєю карткою? А нема тебе, то ти не голосуєш, і ніхто за тебе не голосує.
— У нас є закони — Конституція визначає, що кожен депутат голосує персонально. І коли я намагаюся переконати депутата у тому, що потрібно ходити на роботу, він мені говорить: ти подивися, скільки за твою партію і за тебе особисто проголосувало і за нашу партію, так що ти виконуй своє, а я буду виконувати своє.
Я пішов на антизаконний крок: якщо депутат не зареєструвався, то він не отримує заробітну плату. Економія відчутна — ці кошти повертаються до бюджету. Від мене вимагали, щоб я це рішення скасував. Я запропонував — прийміть постанову ВР з цього приводу, або зверніться до суду. Це все, що я міг зробити.
— Ви будете ходити на сесії?
— Звісно. Я працюю у Верховній Раді, яка не прийняла мою заяву, і я сприймаю це як той факт, що ВР зайняла мою позицію, депутати зрозуміли, що поспішили і потрібно подумати. Все буде залежати від того, чи буде знайдено компроміс по мовному питанню. Я свою позицію з цього приводу висловив. До речі, я вчора спілкувався в режимі ­онлайн і дуже було багато питань. Особливо запало мені в душу одне речення: «Ви повинні знати, що капітан покидає корабель останнім».