Вставити набої до мисливської рушниці виявилося непросто. Пальці Єгора (імена в матеріалі змінено) тремтіли, а очі набрякли. І все ж чоловік впорався із задачею. Він із коридору попрямував у кімнату сина. Намагався ступати тихо, щоб не розбудити дружину. Двері в кімнату Єгор відчинив кінчиком дула…

Сім’я Єгора і Тетяни Семчуків була звичайною. Народилися вони і виросли в одному селі. Працювали на фермі. Зірок з неба не хапали, але в сім’ї завжди був достаток і спокій.
Єдине, що засмучувало Єгора і Тетяну, — відсутність дітей. Вони зверталися до лікарів, однак ті в один голос запевняли, що ніяких відхилень ні в чоловіка, ні в дружини немає. І ось коли подружжя зовсім втратило надію почути в оселі дитячий сміх — сталося диво.
Олексій був пізньою дитиною — Тетяні було за тридцять, коли вона стала матір’ю.
Як буває в подібних випадках, Єгор і Тетяна не могли натішитися сином. Їх не турбувало, що він росте досить таки понурим. Олексій мало гуляв з однолітками, старанно уникав участі у загальних шкільних заходах і старався гратися сам.
Хорошими оцінками син батьків не радував, проте ніхто великого лиха в цьому не бачив. Більшість сільських хлопців також не будували великих планів. Закінчували школу, йшли служити в армію, а потім влаштовувалися на роботу, хто де міг.

Прийшов час іти на службу і Олексію. Семчуки серйозно побоювалися за свого домашнього хлопчика. Однак Олексій, попри побоювання, швидко вписавсь у солдатський колектив. Батьки часто перевідували сина в армії з повною сумкою домашніх делікатесів. Із задоволенням слухали, як їхній син будує плани на майбутнє.
Після повернення зі служби Олексій збирався влаштуватися на роботу. Але Єгор і Тетяна умовили сина місяць відпочити. Олексій погодився. Щоби відпочинок не був нудним, попросив батьків купити ноутбук. Великих накопичень у Семчуків не знайшлося, і вони взяли подарунок у кредит.
Той одразу поринув у «контакти» і «фейсбуки». Засиджувався у соціальних мережах до пізнього вечора, а просинався перед обідом.
Проминув місяць, другий, третій... Стурбований Єгор вирішив нагадати синові про роботу, самостійно заробляти на життя. У відповідь почув:
— У селі крутити хвости коровам не буду! Поїду влаштовуватися до міста.
До міста він справді з’їздив. І не один раз. Але повертався з пошуків роботи «під мухою», вечеряв і лягав спати.
Тільки тепер Єгор і Тетяна зрозуміли, що своїми надмірними турботами скалічили психіку сина. Чергова спроба умовити Олексія звернути з кривої дороги закінчилася тим, що він накинувся на батька з кулаками.
Щоправда, потім попросив пробачення. Однак інцидент повторився, коли Олексій знову повернувся з міста під хмельком.
Щоб не отримати по шиї, Єгор вирішив більше не робити зауважень синові. А той на «досягнутому» зупинятися не збирався. Одного дня привів додому симпатичну дівчину років двадцяти і заявив батькам:
— Це Олена. Вона з міста. Сьогодні спатиме у нас.
Семчукам довелося поступитися і цій синовій забаганці. А Олена з тих пір стала частим гостем у будинку. З Єгором і Тетяною вона не віталася — відразу йшла до кімнати Олексія.
Роль батьків звелася до того, що вони мали піклуватися про комфорт «молодих».
Якось Семчук не міг знайти зарядний пристрій до свого мобільного телефону.
— А звідки нам знати?! — спалахнув Олексій, коли батько насмілився запитати про те, куди він подівся. — Сам загубив — сам і шукай!

Через тиждень зник телефон. Єгор вибрав момент, коли син побіг до магазину, зайшов до Олени і обвинуватив її в крадіжці речей. «Невістка» була напідпитку і на запитання Семчука лише розсміялася. Єгору довелося піти ні з чим. Він побоювався, що Олена поскаржиться на «утиски» Олексію. Проте той вечір минув без сварки.
Семчук-молодший прокинувся, за традицією, перед обідом. Прилетів з кімнати до батьків.
— Де Олена?
Незабаром з’ясувалося, що разом з Оленою зник і ноутбук. Олексій цілий день пив, а добряче напившись, затіяв «розборки» з батьком.
— Це із-за тебе моя дівчина пішла! Зізнавайся, що ти їй сказав!
— Те, що і треба було сказати: злодійка твоя Оленка!
— Та як ти смієш, старий пень!
Удар у щелепу відкинув Єгора до пічки. Коли Олексій кинувся до лежачого батька, щоби продовжити екзекуцію, у нього на плечах повисла Тетяна.
— Не треба, сину! Не бий його!
Син скинув матір із себе, схопив її за волосся і добряче струснув.
— Не смій втручатися, коли чоловіки розмовляють! Зрозуміла?
— Зрозуміла…
— А раз так — геть із хати!
Хвилин двадцять Тетяна просиділа на ганку, а коли насмілилася повернутися до оселі, то не впізнала чоловіка — його обличчя стало повністю синім. На зітхання дружини Єгор відреагував спокійно:
— Все нормально, Тетяно. Йди спати. Не буди лихо, поки воно тихо.
— А він що робить? — шепотом поцікавилася дружина.
— А що йому робити? Бухає!

Світло в будинку погасло. Чекати, поки дружина засне, Єгору довелося довго — та все вертілася і зітхала. Нарешті Тетянине дихання стало рівним. Єгор підвівсь і попрямував до коридору. Там, у комірчині, ще з тих пір, коли він займався полюванням, висіла рушниця.
…Олексій прокинувся не одразу. Батьку довелося кілька разів голосно гукнути сина. Лише після цього він розплющив очі і сів на ліжку. Ще півхвилини Олексію потрібно було на те, щоб побачити направлене на нього дуло.
— Батьку… Ти чого?
— Сам знаєш чого, синку.
Прогримів постріл. Олексій упав на ліжко з простріленими грудьми, а Єгор повернувся до дружини, котра з виряченими від жаху очима стояла в дверях.
— Викликай міліцію і «швидку», Тетяно. Хоча «швидка», думаю, не потрібна…

Єгора Семчука засудили на два роки позбавлення волі за вбивство, скоєне у стані афекту. Невістку-крадійку відшукали, ноутбук повернули. Тепер він припадає пилом на полиці — Тетяна такою новинкою прогресу користуватися не вміє. Вона чекає на повернення чоловіка з тюрми і часто ходить на кладовище, щоби поплакати на могилі безпутнього сина Олексія.