«Лесині джерела» — свято літератури та мистецтв. У цьому його незмінна творча родзинка, бо саме по наснагу з життєдайних творчих джерел приїжджають до нас, на батьківщину видатної Лесі Українки, митці з різних країн світу. Дякувати Богові, у нас є що показати і чим приворожити шанувальників справжньої культури — що й залюбки демонструють організатори свята разом з видатними культурними діячами України і місцевими талантами. Як нові імена, так і відомих у Новограді та за його межами авторів, традиційно щороку презентуємо у «Літературному клубі» газети «Звягель». Залишаємося вірними традиції і цього року.

СУЦВІТТЯ МАТЕРИНСЬКИХ СЛІВ
Збери думки в букети слів
І подаруй їх перехожим.
Живі слова, живі серця —
Вони на долі наші схожі.
Злітають піснею в блакить,
Дощем зірок летять додолу.
Лиш та в житті щаслива мить,
Коли вертаєшся додому.
Несеш свої суцвіття слів
До батька-неньки із дороги,
І низько кланяєшся ти
Своїм натрудженим порогам.
Заквітнув знов весняний сад
Суцвіттям квіту-аромату.
І як же ти на світі рад,
Коли заходиш в рідну хату.
Вклонюся низько до землі
Тобі, хатино, й вам, пороги.
І де б не був на світі ти —
Хай будуть рівними дороги.
Що б ти на світі не робив,
Які б не пережив тривоги,
Суцвіття материнських слів
На рідні нас зовуть пороги.

ДИВОВИЖНИЙ СВІТ
Білі-білі молочні тумани
Опустились на плесо Случі.
Я приходжу до неї щоранку,
Ще задовго до сходу зорі.

Я закоханий в чудо-природу!
Хіба можна її не любить?
Величаво стоять кущі глоду,
І калина росою блищить.

Я приходжу в цей світ дивовижний,
Настає благодатная мить.
Я приходжу, бо знаю,що грішний
Я іду, щоб гріхи свої змить.

ЖУРАВЕЛЬ
До криниці підійшов, схилився,
Захотів напитися води.
Скуштував та так і залишився
Поруч неї в парі назавжди.

Взяв мотузку, сплетену у дзьоба,
Міцно до відерця прив’язав,
Зачерпнув води, бери та пробуй,
Це ж для тебе я її дістав.

Скрип та скрип, поскрипує журавлик,
З глибини відерце дістає,
Прохолодну, чисту воду справжню
Кожному напитися дає.
Пийте, люди, пийте перехожі,
Цей дарунок матері-землі.
Смак солодкий, на глюкозу схожий,
Пийте всі та дякуйте мені.

ЗАМАНИЛА МАВКА В ЖАБОРИЦЬКУ КАЗКУ


Заманила Мавка в Жаборицьку казку,
Весело й грайливо повела в танок,
У верби відчула материнську ласку,

А сестрі-берізці віддала вінок.
Лукаша сопілка кличе невгамовно
В світ палкий, чарівний, що єдна навік,
У красі поліській — дивній, невимовній —
Хочеться забути свого часу лік.

Десь отут, між трав цих, де ходила Леся,
Залишився спомин тих далеких літ,
Він здіймає крила в синє піднебесся
Й кличе нас до себе на сумлінний звіт.

Три сестриці липи в задумі поважній,
Як колись, стрічають дорогих гостей,
Скільки б розказали ці подружки славні
Про ті дні веселі звягельських дітей!

В цім казковім світі Леся зачерпнула
Те, що не вмирає серед Божих днів,
Щоб земля довкола щемливо відчула,
Як луна звитяжно її серця спів!

ВИШИВАНОЧКУ ОДЯГАЮ
Вишиванку мені мама вишивала,
Гарну доленьку і щастя віщувала:
«Маки, ружі, і волошки, і калину,
Щоб красою не змарнілася дитина».

Приспів:
Вишиваночку одягаю
І печалі всі забуваю,
Кожна квіточка і стебельце
Залюбилися в моє серце.

Нитка в’юниться у полі білім-білім,
Усміхається матуся серцем щирим.
До узору всю любов свою встелила
І тихесенько молитви шепотіла.

Приспів:
Обніму я неню й ніжно поцілую,
Вишиванку, рідна, я і Вам готую —
Квіти в житі стиглім і в зелен-барвінку,
Многа літ вам, мамо, в цьому подарунку.

Приспів:
Вишиваночки одягаєм
І печалі всі забуваєм,
Кожна квіточка і стебельце
Заквітують хай в нашім серці.

КУПАЛЬСЬКА НІЧ
Де вінки волошкові цілували воду,
І вогні купальські шугонули в ніч,
Повінчались радощі, молодість і врода,
Й не зімкнула ніченька зоресяйних віч.

Там дорога стелиться стрічкою широкою,
Їй кивають весело журавлі криниць.
Вибалок зав’юнився зморшкою глибокою,
Все собі, тікаючи, від п’янких зірниць.

Пугач ріже темряву поглядом, мов скалкою —
Духів злих відлякує мудрий жартівник,
Й миттю зачарований ніжними русалками,
З жабуриння мокрого виліз Водяник.

Тихо ліс поскрипує, папороть ховаючи,
Не дає спокою нам чудодійний цвіт!
Все горить тихесенько, щастя розсіваючи,
Певно, бору сивому додаючи літ.

БЕРЕГИНІ
Уклін тобі, домівки берегине,
Твоїм рукам і персам, і устам!
В тобі злилися любка і дружина,
Мені тобою сниться Україна.
Кохання парость посадив я там.

І вже із неї древо виростає,
В майбутнє свіжі тягне пагінці.
Розкішна крона нам здається — раєм!
Ми там чудові яблука збираєм,
Що дозрівають у твоїй руці.

ПРОКИДАЙСЯ, НОВОГРАДЕ!
Світанково-чистий подих
Розбудив небесне тло.
На случанські ясні води
Сонце вранішнє зійшло.
Засміялись хвилі радо,
Шлють цілунки берегам,
Прокидайся, Новограде,
День новий вітай життям.

ПУЛЬСУЄ ВІЧНІСТЬ
Пульсує вічність зорями ясними,
Шле помислів високих чистоту.
У велич всесвіту сузір’ями рясними
Вплітає магію глибоку і святу.
У таїну заглиблююсь незвичну,
Слова шукаю у мереживі думок,
А срібна ніч плекає мрію вічну —
Злетіти високо крізь терни до зірок.

Я ВІРЮ В ДИВО
Погаснув вечір, я вдивляюсь в небо:
Хтось запалив на ньому знов зірки…
Світ недосяжності, а я благаю тебе:
Озвись, коханий, як без мене ти?
Світ недосяжності, а я благаю тебе:
Дай вісточку, як там без мене ти?

Приспів:
Твоя любов, мов безкінечне небо,
Моя, — немов ріка, що рве мости.
І я благаю зорі, Бога й тебе:
Скажи, коханий, як без мене ти?
І я благаю зорі, Бога й тебе:
Дай вісточку, як там без мене ти?

З’явись у сні: «Як справи, рідна, в тебе?
Як вам живеться? Друзі шлють листи?»
А я тоді скажу зіркам, і Богу, й небу,
Що кращого ніколи не знайти.

А я тоді скажу зіркам, і Богу, й небу,
Що кращого за тебе не знайти.
Мені з одним крилом не досягнути неба,
Та в ніч, коли запалюють зірки,
Я вірю в диво, милий, вірю в тебе —
Мої благословляєш ти стежки.
Я вірю в диво, милий, вірю в тебе —
З небес благословляєш ти стежки.

СПОВІДЬ
Усе роблю, щоб хоч би день прожити,
Бо відлітають роки-журавлі.
Пора, вже кажуть, підсумки робити:
А що зробив ти на святій землі?!
Ужинок свій візьму таки з собою,
З чола лиш змию піт і всякий бруд,
Я з вірою, неспішною ходою,
Піду до Бога на найвищий суд…
Красуню в вишиванці і намисті —
Поліську юнку за дружину взяв.
Роками я в вербовенькій колисці
Своїх дітей і внуків колисав.
Дорогу торував і доньці, й сину,
В ріллю щорічно злаки засівав,
В своїх Орепах посадив калину…
Дві хати для родини збудував.
Ось скоро-скоро підійде Покрова,
Та є ще в мене мрія золота:
Щоб відродились села.., рідна мова,
В моїх Орепах врунились жита.
Руками й словом — лиш добро творити —
За наше українське майбуття!
Усе зроблю, щоб хоч би день прожити
І мрії свої втілити в життя!