7 ВЕРЕСНЯ — ДЕНЬ ВІЙСЬКОВОГО РОЗВІДНИКА
Створити вогненне шоу для нього, у буквальному сенсі, — це раз плюнути. Для цього, щоправда, слід озброїтися керосином і мати професійні навички фаєрника — людини, яка «крутить вогонь». Фаєр-шоу називають різновидом вуличного перфомансу, значна частина якого полягає у використанні трюків із вогнем, за допомогою спеціальних реквізитів. У сучасному світі фаєрники презентують окрему субкультуру зі своїми звичаями, традиціями та мовою, а у великих містах діють театри вогню. У столиці Росії, наприклад, артистів оригінального «вогняного» жанру нараховують понад десять тисяч, а от у Новограді він такий один — Віталій Грай: за професією — лейтенант, а за хобі — любитель вогню.
Багато хто на цьому умінні вже давно заробляє гроші, але для нього — це винятково захоплення, без жодного комерційного забарвлення. Віталій каже, що робота військового — це стабільно, а «кидатися вогнем» йому подобається «для душі». Та й щоб заробляти на цьому гроші — потрібен час, чого у житті військового істотно бракує. Крім того, служба не дозоляє жодних підробітків. Тому фаєр-шоу 23-річний хлопець влаштовує лише на тренуваннях, і це — завжди імпровізація. Кількість людей, котрі приходять подивитися на це — завжди велика, а це свідчить про те, що людям видовища завжди до вподоби.
Сам Віталій розповідає, що фаєр-шоу «зблизька» вперше побачив у виконанні друга з Молдови — на дискотеці той зробив справжній фурор. Віталій тоді жив у Бердичеві, відвідував там циркову школу імені еквілібриста Залевського, тож оригінальні жанри були йому до душі. Коли він поїхав вчитися до Львова у військову академію, то почав тренуватися серйозно: часу після лекцій було достатньо, а на площі Шевченка артисти вуличного перфомансу влаштовували видовищні тренування — пів-Львова приходило подивитися. Віталій тренувався з ними, там і навчився усім необхідним премудростям. Щоправда, артисти у Львові за один вечір могли заробити половину зарплати військового… Втім, як кажуть, хто на кого навчався.
Звичайному фаєрнику серед реквізитів належить мати декілька головних предметів: поі, стаффи, «вєєра», струни, вогняні «пальці», факели тощо. Звісно, коли йдеться про театри вогню, то кількість реквізитів обчислюють вже десятками. Дуже часто у фаєр-шоу, навіть артисти-одинаки, використовують вогняні декорації та спеціальні костюми. У Віталія усього цього немає, бо не займається виступами професійно. Хоча місцеві музиканти пропонували якось йому взяти участь разом із ними у концерті — поставити фаєр-шоу під пісню. Проте, знову таки, через службу, реалізувати цей творчий задум досі не вдалося.
Колегам, котрі стають свідками тренування хлопця, побачене завжди подобається, натомість для керівництва ця стаття може стати сюрпризом і хочеться вірити, що приємним. Бо у військових часто-густо ініціатива чомусь карається, тож це питання після виходу статті редакція «Звягеля» бере «на контроль» (авт).
— У мене є багато захоплень, — говорить Віталій. — Серед оригінальних ще — паркур. Так називають спосіб пересування містом з подоланням різних перешкод. Перешкодами можуть вважатися як архітектурні споруди (будівлі, паркани, стіни тощо), так і спеціальні конструкції. У багатьох містах — це зараз модно, а для деяких активних людей є стилем життя. Мені особисто доводилося долати 4,5-метрову стіну та стрибати з 8-метрової висоти. У Бердичеві та Львові цим займався більше.
Як бачимо, оригінальні і цікаві захоплення можна зна­йти завжди. Навіть, попри те, що живеш ти у провінційному місті.
P.S. Якщо і ви, шановні читачі, маєте незвичні захоплення та хобі, — розповідайте нам, залюбки напишемо про це.