Андрій Вікторович засмучено плівся вулицею. Серед ночі. Велика туга була на його серці. Біль. У нього викрали авто. «Део Ланос». Нещодавно купив, а тут…
Трохи змерз. Стало прохолодніше.
А ось і відділок міліції.
— Здрастуйте! — привітався Андрій Вікторович.
— Доброї ночі! — відказав черговий.— Щось трапилося?
— Машину вкрали.
— Коли?
Андрій Вікторович замислився.
— Точно сказати не можу.
— А де саме викрали ваше авто?
Цього разу Андрій Вікторович замислився надовше.
Його перепитали:
— То де авто викрали?
Чоловік відказав:
— Лишив біля свого офісу.
— Пишіть заяву.
Андрій Вікторович написав заяву. Потім, попрощавшись із працівниками міліції, вийшов із відділку. Його обличчя обпік холодний вітер.
Брали приморозки. До офісу було рукою подати. Там і заночував, тобто, «доночував».
А вранці до офісу завітали міліціянти.
— Андрій Вікторович?
— Так.
— Заяву про викрадення вашого автомобіля писали?
— Так точно!
— То де, кажете, ви його залишали?
— Біля офісу.
— Не помиляєтеся?
— Ну, що ви!
— Ваш автомобіль, «Део Ланос», — з іронією відказує один із правоохоронців, — стоїть у вашому дворі. Сусіди бачили, як ви його туди ставили.
Андрій Вікторович винувато опустив голову.
Добряче ж учора випили…