Одним із найважливіших аспектів кримінально-процесуальних відносин сьогодення є, так званий, підсумовуючий етап кримінального провадження — призначення покарання судом. Метою даної публікації є висвітлення загальних принципів зазначеного етапу та розширення світогляду читачів із цього приводу.
Так, після того, як у ході судового розгляду кримінального провадження буде доведено, що в діянні обвинуваченого є конкретний склад злочину, і дано правильну, відповідно до закону, кваліфікацію такого злочину, суд, за загальним правилом, має вирішити питання про вид та розмір покарання винуватого.
Суд на підставі, в першу чергу, положень, передбачених ст.65 КК, призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) у відповідності до положень Загальної частини Кодексу; 3) з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, способу та мотиву вчиненого злочину, характеру та розміру заподіяної шкоди та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Сформульовані положення названі в ст.65 КК загальними засадами призначення покарання. До зазначених засад призначення покарання мають безпосереднє відношення такі принципи кримінального права, як законність, вина особи, гуманність та справедливість. У цьому плані на особливу увагу заслуговує обов’язок суду призначати справедливе покарання. Неприпустимою є діяльність суду за принципом «чим суворіше — тим справедливіше», який нерідко застосовувався тоталітарними режимами.
Справедливість покарання — це об’єктивне, неупереджене, насправді законне застосування до громадянина, який вчинив кримінальне правопорушення, виду та розміру покарання, які відповідають морально-етичним і правовим нормам. У науці кримінального права пануючим є положення щодо справедливості покарання, за яким: а) покарання має відповідати тяжкості вчиненого злочину, суспільній небезпечності особи винного та обставинам, що пом’якшують або обтяжують покарання; б) покарання має забезпечувати однаковий (рівний) для будь-кого із громадян обов’язок понести за вчинений злочин відповідальність у межах санкції відповідної статті кримінального закону; в) застосування більш суворого виду покарання, як альтернативного, що зазначене у санкції статті Особливої частини КК, можливе лише тоді, коли менш суворий вид покарання не може забезпечити виправного впливу на злочинця; г) покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, пов’язаного із посяганням на життя людини (ст.64 — довічне позбавлення волі), має забезпечити довгочасну ізоляцію такої особи від суспільства, створюючи тим самим безпеку для життя багатьох людей.
Таким чином, неухильне дотримання судом зазначеного принципу є обов’язковою та дуже важливою ознакою сучасного правового суспільства та потребує особливої уваги з боку усіх правоохоронних органів, правозахисних організацій та органів державної влади в цілому.