Ця історія трапилася перед вихідними.
Іван Семенюк (імена в матеріалі змінено) уже давно займався «лівими» перевезеннями на своєму мікроавтобусі. Останнього разу, повертаючись із Житомира, він під’їхав до центрального автовокзалу і назбирав до десяти охочих чоловік, котрі хотіли чимшвидше дістатися додому.
Зупинився він і на виїзді з міста, біля «Ялинки», де «голосувало» ще п’ять-шість бажаючих під’їхати.
Та несподівано тихомирний водій, як він спочатку себе зарекомендував, разюче змінив свою поведінку.
— Проходьте швидко! Повзете, як черепахи!
Люди в дверях і в проході на мить оціпеніли. Дехто з них поспішив вийти, очевидячки, не маючи бажання їхати з таким нечемним дядечком.
Мікроавтобус рушив. Пасажири одразу помітили, що водій нервово то цмакає, то щось бурмотить собі під ніс. А потім, ні сіло ні впало, різко зупинився.
Люди відреагували миттєво:
— Дрова везеш чи що?
Семенюк на цей пасаж безцеремонно зауважив:
— Поки всі не передадуть за проїзд, — далі не поїду!
Салон загув:
— Що він собі дозволяє?!
— Це чортзна-що!
— Ніякої поваги до людей!
— Знали би, то на інший автобус сіли б!
Водій, єхидно хмикнувши, ошкірився:
— Якщо комусь не подобається, — може вилазити! Автобусів багато! Тим більше, я завтра на роботу не поспішаю!
Після цих слів Семенюк вистрибнув з кабіни і закурив. Повернувся він хвилин через п’ятнадцять.
Варто зазначити, пасажири, котрі сідали біля автовокзалу, добре бачили, що на проїзд передали всі. Хіба що, окрім однієї бабусі. Вона й досі копирсалася в потріпаному гаманці.
Коли водій умостився на своєму сидінні, невдоволено озвалася повновида жінка у короткій червоній курточці:
— Їх не поймеш: то вони самі ходять і збирають гроші, то їм конче передавай. Хами!
Семенюк почув її слова, відпарирував:
— Поговоріть, поговоріть! То зараз висаджу в лісі з кабанами!
— Ну, ви на нього подивіться, га, що несе! — обурився сухорлявий дідок. — Геть людяність втратив!
Не змовчала і жінка в червоній курточці. Вимогливо звернулася до зухвалого водія:
— Покажіть-но, будь ласка, вашу ліцензію!
— А ще що вам показати? — саркастично кинув Семенюк.
А та не вгавала:
— Покажіть ліцензію! І хто ваш начальник?
— Я сам собі начальник! І наступного разу хрін вас підберу! На таксі будете їздити, білоручки!
— Ліпше на таксі, ніж з вами!
— Скатертиною дорога! Так, хто там ще не платив за проїзд? Я довго буду ждать? Чи йти перевіряти всіх?
Зрештою, «по руках» передала бабуся.
Побачивши перед собою купку купюр по одній гривні, Семенюк аж вирячився:
— А це що таке?! Може, ще по копійці передасте?!
— А якщо в людини інших грошей немає? — став на захист немолодої жінки парубок у блайзері. — Що їй — пішки йти? Хоч би присоромилися. Людина — в літах. Та й перед усіма нами таке виробляєте.
— А тебе, співчуваючий, ніхто не питає! — відрубав водій. — Підібрав, то сиди мовчки і сопи в дві дірочки!
Хлопець від обурення рвонув з місця:
— Ні, я його зараз викину з автобуса!
Але гарячого парубка перепинив чоловік інтелігентного вигляду:
— Не треба, юначе. Не будь схожим на нього.
Проте хлопець просто закипав від люті:
— То що — мовчати? Мовчки спостерігати, як оцей негідник знущається над нами
— Ну, викинеш ти його, і що далі? Потім доведи, що ти не верблюд.
Парубок зціпив зуби, повернувся і сів на своє місце. Було видно, що він не міг себе вгамувати.
Знову озвався сухорлявий дідок:
— То ми будемо їхати чи ночуватимемо тут?
— Можна і переночувати! — вдоволено гигикнув Семенюк. — Дров он скільки в лісі! М’ясце у когось є? На шашлики!
Хлопцеві в блайзері вривався терпець:
— Ні, я таки його зараз придушу!
Водій, звівши брови, пригрозив:
— У мене є монтировка. І ще дещо. Я запасливий!
Інтелігент знову почав заспокоювати хлопця.
— Не чіпай його. Приїдемо на автовокзал, запишемо номера автобуса, а там побачимо, як діяти далі.
Нарешті мікроавтобус рушив. Проте перепалка на цьому не скінчилася. Водій і далі «діставав» пасажирів. Усіляко їх обзивав.
В один момент, не витерпівши, хлопець у блайзері кулею полетів до кабіни водія і хотів учепитися тому за грудки.
Семенюк, втративши керування, врізався у дорожній відбійник. Авто засмикало і заглухло. дехто з пасажирів вилетів із сидіння і покотився салоном.
У водія від злості аж слина з рота пішла:
— Я тебе, виродку, зараз замочу.
Семенюк схопив монтировку і кинувся на парубка. Та вдарити хлопця не встиг. Кілька чоловік скрутили водія і витягли з автобуса.
Хтось уже натискав кнопки мобільного телефону.

Наряд міліції прибув хвилин через двадцять. Опитування, протоколи… Тривало це довго. Потім пасажирів із мікроавтобуса правоохоронці пересаджували на рейсові автобуси.
Щоправда, на цьому все не скінчилося. Ще триватиме слідство. Долю «лівого» перевізника визначить суд. Поки невідомо, що чекає парубка у блайзері. Чи визнають його винним у аварії, в якій, на щастя, ніхто не постраждав, — хтозна.
Та тішить одне, всі пасажири, котрі їхали в цьому мікроавтобусі, одностайно стали на захист хлопця і готові виступити в суді свідками.