Жила в одному селі нашого району баба Таюня (так звали її в дитинстві і в старості). Були в неї три рідні сестри і брат. Чоловік її загинув на фронті, дітей вона не мала. Після смерті своєї сестри Даші, забрала двох малолітніх дітей, виховала, вивчила і віддала їх заміж. Баба Таюня зналася на лікарських травах, усі селяни користувалися її рецептами, ходили до неї люди і з навколишніх сіл — вона нікому не відмовляла, плати ні з кого не брала. На селі її звали «добра душа».
Держала жінка велике господарство, діти (племінниці) не були чимось обділені, а жили вони — одна в Одесі, друга — у Львові. Поки у мами (тітки) було що брати, їздили часто самі, а потім із дітьми. Таюні було 80 років, а тиск у неї був 120/80, та тримати господарство з роками ставало все важче.
Люди порадили їй продати корову, вона послухала і продала, а коли приїхали племінниці, то розділила ці гроші між ними порівну.
З часом вони стали приїжджати все рідше, казали, що це дуже дорого. Город Таюня віддала своїй племінниці, яка мешкала в селі, залишила собі тільки трішки землі під картоплю й овочі. Племінниця сіяла сіно, а косити наймала сусідських алкашів. Таюня варила їм їжу, годувала їх, а вони бачили, де в неї що лежить, які «заначки».
Була зима. Мела завірюха. Тієї ночі відключили світло, і от на «полювання» вийшли звірі на двох ногах, інакше їх не назвеш…
Вранці ніхто з сусідів бабу Таюню не бачив, але помітили, що світло у хаті горить і вдень, і вночі. Пішла сусідка до хати, бачить: шибка у веранді розбита, постукала в двері — ніхто не відчиняє, подивилася у вікно і побачила, що баба Таюня лежить на ліжку, вкрита до підборіддя ковдрою.
Погукала, баба мовчить. Відчула душею сусідка, що тут щось неладно. Сповістила родичів. Коли відчинили двері, то виявилося, що бабу Таюню по-звірячому закатували звірі в подобі людей. Вони її били, а потім душили. Родичі міліцію не стали викликати. Спираючись на те, що в них є діти і їх можуть повбивати, а вбивці собі жили через одну хату і продовжували пиячити.
Те, що баба наготувала собі на смерть, не взяли, забрали лише борошно, олію, всі крупи, хліб, знайшли бутель горілки, 90 гривень. Знайшли взувачку, відразу ж узулися і ходили в бабиних валянках і чоботах.
Після похорону вони в компанії розповідали, як катували бабу Таюню, щоб сказала, де гроші. А грошей у неї не було. Вона навіть пенсію відправляла дітям. Родичі не схотіли потурбуватись, щоб убивць знайшли і покарали. Та є вищий суд — Божий. Кари Господньої ще ніхто не уник.
Одного вбивцю знайшли в лісосмузі вбитого, другого знайшли в полі — побитого, але живого. Помер він у лікарні. Третій дуже раптово помер від інсульту, доля четвертого ката — невідома.
Бабина хата до цього часу стоїть, улітку радує всіх гарним виноградом, плодами в саду, багаторічними квітами, а хата, де жили вбивці, давно розвалилася.