У Цивільному кодексі України під спадкуванням розуміється перехід Прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Як видно з визначення, спадщина складається не тільки з майна, вона включає в себе права і обов’язки, які на момент відкриття спадщини належали спадкодавцеві і не припинилися після його смерті.
Частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України закріплено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Сьогодні судова практика може надати велику кількість прикладів непорозумінь, які виникають у процесі спадкування за частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України. Вони можуть виникнути з вини як спадкоємця, так і третіх осіб, які намагаються порушити права спадкоємців на спадкове майно.
Найпоширенішим є випадок, коли, будучи достатньо обізнаною з питань спадкування, особа приймає спадщину, продовжує проживати в будинку чи квартирі, доглядає за ним, проводить ремонт, сплачує комунальні платежі, користується речами домашнього вжитку, думаючи, що прикладені нею зусилля для покращення стану майна є цілком законними та виправданими. Але звернувшись до бюро технічної інвентаризації, отримує відповідь, яка не збігається з її уявленням про норми спадкового права — відмову у реєстрації права власності, вмотивовану тим, що спадкодавцем за життя не була проведена первинна реєстрація права власності і відсутній правовстановлюючий документ. Зрозумівши, що її права порушені, особа змушена звернутися до суду з позовом про визнання за останньою права власності на спадкове майно, оскільки не може скористатися правами спадкоємця.
В іншому випадку, коли в ході оформлення права на спадщину за частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України з’ясовується, що державний нотаріус не має можливості оформити право на спадщину за законом та видати спадкоємцю відповідне «Свідоцтво». Викликано це тим, що в нього, як і у спадкодавця, відсутній оригінал Державного акта на право на земельну частку (пай) у колективному сільськогосподарському підприємстві, оскільки останній за свого життя його не отримував, а отримати його зараз на померлу людину не має можливості. Виходячи з цього, особа — спадкоємець змушена звернутись до суду за захистом свого права на спадкове майно.
Крім цього, трапляється, що особа пропускає встановлений частиною 1 статті 1270 Цивільного кодексу України строк на прийняття спадщини, у зв’язку з помилковим уявленням про те, що автоматично прийняла спадщину після смерті спадкодавця. Особа фактично приймає спадщину за законом, керує спадковим майном, здійснює всі необхідні внески та платежі, що у відповідності до статей 1261, 1268 Цивільного кодексу України, свідчить про фактичне прийняття спадщини. В даному випадку, відповідно до частини 3 статті 1272 Цивільного кодексу України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Вищевикладене дозволяє прийти до висновку щодо наявності певних проблем практичного застосування положень частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України, що пов’язано з недостатньою обізнаністю осіб, які спадкують майно, з відповідними практичними аспектами застосування положень чинного цивільного законодавства України.